Історія
Як невіддільна частина середньовічного католицького світу Галичина не була обділена увагою служителів різних її течій. Львів же, в свою чергу, в якості адміністративного центру цих земель давав дах всім релігійним об’єднанням, з кожним роком поповнюючи свою скарбницю храмового зодчества.
Своєю появою на львівській землі один з найстаріших оплотів віри, що належав ордену бернардинів, зобов’язаний активному поборникові католицизму Анджею Одровонжеві ( – 1465), який на власні кошти побудував в 1460-му році біля Галицьких воріт перший притулок для його ченців. І хоча комплекс розташовувався із зовнішнього боку міської брами, перші його будови (каплиця св. Андрія і келії) були виконані з настільки нетривкого матеріалу як дерево.
Саме це і послужило однією з причин швидкого знищення монастиря – під час епідемії чуми 1464 року, коли в живих залишився лише один монах-бернардинець, просочені страшною хворобою стіни будівлі було вирішено спалити у запобігання розповсюдження інфекції.
Проте перший фундатор не залишив своє дітище напризволяще, і вже в 1465 році на виділені їм кошти почалося зведення нового більш великого комплексу з периметром келій і костелом в південній частині. Але й цій споруді не судилося простояти і пів-століття, адже вона знаходилася на передовій південних рубежів Львова, так що першою потрапила 1509 року під удар військ молдавського господаря Богдана III Кривого ( 1479 – 1517), в наслідок чого була повністю знищена.
Не дивлячись на всю невигідність місця розташування бернардинський храм вже в 1514-му відновив свою роботу в межах знову-таки дерев’яного периметра на колишньому місці. Але питання про його існування все ще було дуже гострим не тільки для церковної влади як центру ордена, але і для польської адміністрації як вузла міської оборони.
Рішення про подальшу долю монастирського комплексу біля Галицьких воріт взяв на себе польський король Сигізмунд III (1566 – 1632), який запропонував місцевим магнатам виділити кошти на реконструкцію бернардинського центру в камені за проектом монаха Б. Авеліда з реалізацією Павлом Римлянином ( – 1618) , а пізніше – Амвросієм Прихильним ( – 1641). Так що храмові стіни, що зводилися три десятиліття починаючи з 1600 року, стали символом згуртованості перед обличчям ворожої загрози, де свій посильний внесок робили не тільки пересічні громадяни, а й найіменитіші родини Польського королівства: Жолкевські, Мнішек, Замойські і не без участі королівської скарбниці.
У підсумку закінчений комплекс являв собою в 1630 році трикутний периметр стін зі сторожовими вежами і оборонним костелом святого Андрія, що примикав до міських укріплень Львова між Галицькими воротами і Королівським бастіоном, представляючи собою самостійний вузол захисту поза фортечних стін.
У XVIII столітті комплекс монастиря бернардинів поповнився будівлею дзвіниці (1734 рік), а пізніше зі зниженням геополітичної напруженості почалося облаштування прилеглої території – перед центральним входом в костел з’явилася пам’ятна колона (1736) і ротонда над колодязем (1761). При цьому в приміщеннях діяли класи різних навчальних закладів.
З переходом ж Галицьких земель в кінець XVIII століття під владу Австрійської імперії чернечий орден бернардинів влився в ряди францисканців (1784) , а його приміщення в центрі стародавнього Львова були пристосовані нової міської адміністрацій під потреби архіву і армійських частин.
Так і судилося колишньому монастирю стати головним сховищем галицької історії в тому числі в якості пам’ятки архітектури (у зв’язку з чим його капітально відреставрували в 1960 – 1970 роках) – частину приміщень там і понині займає архів, в інших же – з 1947 року розмістилися класи музично-педагогічного училища. Костел же нині переданий до рук греко-католицької громади міста з метою розміщення в його стінах храму святого Андрія (1990-ті).
Архітектура
Монастир бернардинів в якості фортифікаційної споруди представляв собою зовнішній вузол оборони у Галицьких воріт Львова під прикриттям Королівського бастіону та пов’язаний з міськими укріпленнями. Трикутний півкілометровий периметр його кам’яних потужних з амбразурами стін був укріплений дозорними вежами, а із зовнішнього боку його захищали водяний рів і земляний вал.
Центром комплексу і самою укріпленою його частиною був костел святого Андрія, звернений центральним входом на захід. З півночі до нього примикає квадратний в плані периметр монастирських келій, оперізуючи власний внутрішній дворик. У південній від храму частини комплексу розташовується дзвіниця та ротонда над колодязем. Східну ж і північну частину замикають господарські та побутові споруди (кузня, стайня і т.д.).
Костел Святого Андрія (1600 – 1630) являє собою тринавову базиліку (33м х 58м) з витягнутим хором і гранчастою апсидою, орієнтовану з південного заходу на північний схід. Відмінні риси творчості чотирьох майстрів послідовно спроруджуючих його (Б. Авелід, П. Римлянин, А. Прихильний, А. Бемер) наклали на колишній бернардинський храм кожен свій відбиток: нижній ярус, апсида і бічні стіни в ренесансному стилі, центральний щит-фронтон складного профілю з рисами маньєризму, барокові елементи зовнішнього оздоблення фасадів (волюти, архівольти, тригліф, розетки, горельєфи, статуї).
Цегляна будівля келій (1600) складного периметра з квадратом внутрішнього двору в основному має триповерхову висоту (місцями зустрічається чотири). Для посилення конструкції з боків його стіни підтримують контрфорси. Внутрішнє планування – коридорне під склепінчастими і хрестовими перекриттями.
Двох’ярусна дзвіниця (1733 – 1734) бернардинського монастиря під чотирьохсхилим дахом зовнішнім декором вторить оформленню храму: той же аскетизм обробки, простота арочних отворів, невигадливість міжярусних карнизів і кутових пілястр. Сама будівля виконана з цегли з подальшим покриттям тиньком.
Спочатку дерев’яна колонна святого Яна з Дуклі (присвячена одному з перших настоятелів монастиря) в 1736 році була зведена в камені за проектом М.С. Ржевуського. Вона являє собою високу колону з композитної капітеллю на двохсходовому п’єдесталі в обрамленні ваз. Нині вінчає споруду ажурна ваза, встановлена в післявоєнні роки на місці зниклої в 1944 році статуї святого Яна.
Ротонда над колодязем (1761) була споруджена над існуючим з моменту закладки львівського бернардинського монастиря колодязем. Її відкритий силует оперезує арочні отвори, що підтримують зімкнуту покрівлю з скульптурою святого молитовно склавшого руки, всередині якої зберігся розпис на релігійну тематику.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, пл. Соборна, 1-3.
Посилання
- Легенди. П’ять хвилин до порятунку
- Історичні факти. Мальтійський оберіг
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Пшемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). У північній частині кільцевої повернути на вул. Богдана Хмельницького. Потім прямувати: вул. Липинського – пр. В’ячеслава Чорновола – пр. Свободи, який в південно-східній частині закінчується Соборною площею, де розташований Бернардинський монастир.
Громадським транспортом до Львова, а потім – в центр міста до Соборної площі, де розташований колишній монастирський комплекс з храмом св. Андрія.