Історія будівлі
Один з численних амбітних шедеврів покладених на вівтар бога комерції Гермеса в своїй витонченої вишуканості покликаний бажати і витрачати на об’єкт своєї пристрасті шалені гроші. Проект будівлі по тодішньої Воронцовській був розроблений на замовлення купця другої гільдії, кримського вірменина Петра Єгоровича Чернікова, сім’я якого перебралася в Мелітополь під час Кримської війни 1853 – 1856 років.
Проект почав втілюватися в життя в 1911 році. Причому основним лейтмотивом його декору подружжя вибрало давньогрецькі мотиви, якими так захоплювалося під час своїх подорожей на береги Еллади. При всій розкоші будови господар відпочатку не виключив з проектування раціональної ланки – перший поверх передбачалося використовувати під потреби банкірського дому братів Чернікових та інші комерційні цілі.
Будівля поруч зі старою аптекою прийняло своїх перших мешканців (два верхніх поверхи зайняла родина господаря) і комерсантів (крім банкірського дому перший поверх займав магазин з торгівлі мануфактурними товарами та швейними машинами) в 1913-ому.
Перша світова війна фактично зупинила комерційний бізнес Чернікових, а викликаний нею більшовицький переворот 1917-ого і зовсім змусив сім’ю емігрувати – кого до Франції, кого повернутися в Криму. Так що нова розкішна будівля поруч з центром спорожніла, господарі залишили її назавжди. Втім вона цілком згодилося під тимчасовий штаб врангелівської армії білогвардійців (1920).
Націоналізовану в числі іншої приватної власність Чернікових більшовики після окупації Східної України швидко пристосували під потреби робочого клубу, який під різними марками проіснував тут фактично до початку на мелітопольської землі бойових дій Другої світової війни в 1941-ому.
Німецьке окупаційний уряд на два роки відвело зручному будівлі неподалік від міського центру Мелітополя роль комендатури і відділення біржі праці, що фактично врятувало її від розграбування і знищення.
Повернулися червоні ради в післявоєнний період продовжили традицію адміністративного використання купецького будинку, коли пристосували його під міські комітети партії і комсомолу. Частина приміщень першого поверху використовувалася під ощадну касу.
І лише в 1967-му перлина архітектури була гідно оцінена радянською владою – її віддали в руки міністерства культури для розміщення в цих стінах місцевого краєзнавчого музею, який існує тут в реконструйованих в 2010-х приміщеннях і донині.
Історія музею
Історія ж мелітопольського музею фактично почалася з покупки в 1900 році місцевою думою колекції зі ста вісімдесяти опудал птахів за сімсот п’ятдесят рублів та невеличкої етнографічної колекції реального училища, які були об’єднані в 1910-ому.
Хоча офіційною датою створення хранителя старовини вважається 1 травня 1921-ого, коли йому виділили приміщення в будівлі міської бібліотеки по Свердлова (колишня Поштова) і призначили директором відомого місцевого історика, дійсного члена Таврійської ученої архівної комісії Дем’яна Яковича Сердюкова (1863 – 1934). Основою експозиції в той час служили експонати природно-історичного відділу, в тому числі зібраного раніше нинішнім директором і конфісковані релігійних артефактів храмів (церков, караїмської кенаси, синагоги).
Існуючий на гроші місцевого бюджету крайовий фактично перше десятиліття вижив лише на голому ентузіазмі свого директора – в 1923-ому в його штаті він значився єдиним співробітником, а двома роками пізніше був тимчасово зачинений через безгрошів’я, що було викликано здебільшого безкоштовним входом всіх вікових категорій.
Однак наполегливість Дем’яна Яковича і невичерпний інтерес з боку публіки (щорічно установу відвідувало до сорока семи тисяч чоловік) забезпечили музею власну будівлю колишньої міської управи на Дзержинського 23 в 1927-ому і збільшення штату наприкінці десятиліття до шести осіб.
До початку війни світової хранитель старожитностей активно розвивався під директорством активного захисника природи Приазов’я Іларіона Павловича Курило-Кримчака (1903 – 1947) (зміщений в 1935-ому за невідповідність радянської ідеології з ярликом «націоналіст») і за участю майбутнього історика зі світовим ім’ям, хто в тому числі досліджував Кам’яну Могилу, Валентина Миколайовича Даниленко (1913 – 1982).
Бойові дії Другої світової 1941 – 1943 років фактично знищили більшу частину тритисячної колекції мелітопольського краєзнавчого музею, не дивлячись на те що під час німецької окупації залишався чинним під керівництвом Курило-Кримчака, що був тоді призначений бургомістром Мелітополя. Але вже в 1947-ому на базі збережених експонатів було відкрито для відвідувачів три відділи (природи, дорадянський і радянський), а через два десятиліття зберігач історії отримав простору будівлю по Карла Маркса 18, де він мешкає і донині.
Так що зараз експозиція мелітопольського краєзнавчого музею, незважаючи на виведення з його підпорядкування заповідника Кам’яна Могила (1986), музеїв в Токмаку та Михайлівці, багата і різноманітна, нараховуючи близько шістдесяти тисяч експонатів.
Архітектура
Триповерховий прямокутний особняк тинькований по центральному фасаду червоної цегли з скругленим ризалітом центрального входу та проїзною аркою до внутрішнього двіру збудований відповідно до класичних вимог міської архітектурної забудови початку XX століття – вздовж червоної лінії. Його еклектичний з ухилом в класику вигляд легкий і ненав’язливий, не дивлячись на досить масивний об’єм, що переходить в північній частині внутрішнього двору в господарський корпус.
Зовнішній декор будівлі, не дивлячись на асиметрію, урівноважений горизонтально великими прямокутними вікнами, карнизами: відкреслюючим нижній комерційний ярус та лобовим великого виносу на модильйонах, вертикально – парними пілястрам і частково канельованими напівколонами доричного ордеру з перехопленнями.
Головний же візуальний акцент зосереджений на ризаліті центрального входу масивної табличкою з барельєфами чотирьох муз, міжвіконний напівколонами коринфського ордеру і нависаючим козирком фронтону, а також двох прикрашених розетками та гірляндами балконах, міжвіконний простір яких підтримують колони з маскаронами в капітелях. Таблички з барельєфами по грецьким мотивам прикрашають простір віконного міжряддя другого і третього поверхів, а балкони над проїзною аркою вторять прикрасам центрального входу.
Внутрішній, вирішений за анфіладним принципом простір по своєму різноманіттю ліпних прикрас (в тому числі розетки за давньогрецькими мотивами) перевершує багатий зовнішній фасад, а світловий ліхтар (раніше кришталевий) в стелі над сходовою кліткою із щаблями білого мармуру з далекої Греції, кришталеві вставки над міжкімнатними дверима, дубовий паркет і зовсім перетворюють будівлю саму по собі на коштовний музейний експонат.
Експозиція
Нинішня шістдесяти тисячна колекція Мелітопольського краєзнавчого музею охоплює величезний пласт історії української історії від найдавніших часів до сьогодення. Найціннішими експонатами вважаються скіфське золото (чотири тисячі предметів) з Мелітопольського кургану, що датуються IV століттям до н.е. та нумізматична колекція, в яку окрім монет входять нагородні та розпізнавальні знаки різних історичних періодів.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. М. Грушевського, 18.
Тел.: (061) 424-25-05, 426-88-71.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Алушта – Ялта) або Е58 (Одеса – Миколаїв – Херсон – Нова Каховка – Мелітополь – Новоазовськ). По місту: Гетьмана Сагайдачного – Михайла Грушевського до краєзнавчого музею.
Міжміським транспортом до Мелітополя, а потім міським – орієнтир ринок Зразковий, в сусідньому квартали на північ розташований Мелітопольський музей.