Один з ключових вузлів оборони Закарпаття важкими працями господарів за сторіччя перетворився на неприступну твердиню, яку можна було підкорити лише тривалою облогою, і то не факт – завзятість захисників Паланка і готовність йти на жертви іноді так і не були зламані. Здавалося б факт відсутності біля керма оборони міцного і досвідченого чоловічого плеча міг би служити на руку нападникам, але завжди погано недооцінювати супротивника…
Йшов 1685 рік. Війська династії Габсбургів захоплювали місто за містом, селище за селищем. Ось уже і Ужгородський замок пав під ударом військ генерала Зігберта Гайстера. Наступним мала бути цитадель секстаполісу (Росвигів, Підмонастір’є, Паланкок, Підзамок, Підгород і власне Мукачеве).
Хто знає як би розвивалися подальші події, якби на чолі оборони не опинилася б удова трансільванського князя Ференца І Ракоці і дружина лідера антигабсбургського руху курунцев графа Імре Текелі – Ілона Зріні зі своїм десятирічним сином. Не дивлячись на невелику кількість захисників, її рішенням було відмовитися від капітуляції, на знак чого по кутах фортеці були вивішені бойові прапори.
Номінально облога Паланка тривала три роки, хоча фактично стартувала лише 10 березня 1686-ого з прибуттям під його стіни генерала Енеаса Капрара. Протягом усіх місяців активних фаз облогових-бойових дій Ілона усіма силами підтримувала бойовий дух своїх воїнів, доглядаючи за пораненими, обходячи позиції під час артилерійського обстрілу, беручи участь в прийнятті військових рішень, розмовляючи з жінками і дітьми, приймаючи участь в приготуванні і роздачі їжі військовим… а коли в бойових діях намітилася перерва, вона відправила гінців в сусідню Галичину в метою продажу своїх коштовностей для отримання коштів для фінансування подальшої оборони.
Відчайдушний супротив одного замку та ще й під проводом жінки добре налагодженій військовій машині могутньої імперії Габсбургів, яка підкорила всю Угорщину, вразило уяву Європи. Вся преса в захопленні писала про це, як про сенсацію. Турецький же султан Махмед IV нагородив принцесу Ілону спеціальною грамотою – атнаме (єдиний випадок відзначення військових заслуг жінки цією нагородою в історії Туреччини).
Три роки оборони Мукачівського замку увійшли в аннали історії, хоча їх підсумок і був сумним: не дивлячись відсутність зрушень у нападників, після усвідомлення марності очікування допомоги, Ілона підписала акт капітуляції 15 січня 1688 року і була відправлена до віденського монастир урсулинок (через чотири роки її обміняли на захопленого турками австрійського генерала Зігберта Гайстера), а її сина – чеський єзуїтський коледж. Принцеса померла в турецькому вигнанні 18 лютого 1703 року, за кілька місяців до початку антигабсбурзького повстання, прапор якого підняв її син Ференц ІІ Ракоці.