Перемишльське обдарування, яке отримало вищу освіту у Відні та Римі, яке працювало з професорами в Будапешті – він міг би працювати у визнаних столицях європейського мистецтва, але кохання всього його життя залишився Львів.
А почалося все для юнака з бідної перемишльської греко-католицької родини з вирізання рам для картин в майстерні місцевого майстра. Так би й залишився Петро Війтович нереалізованим талантом, якби не щасливий вступ до лав учнів самого Леонарда Марконі в двадцятирічному віці і зустріч з містом своєї мрії. У майстерні був дорогий мармур і всебічна допомога від вчителя, який до того ж допоміг майбутньому великому скульптору виїхати на навчання до Відня по стипендії князя Єжи Чарторийського.
Сім років в одній з кращих Академій мистецтв Європи помножені на природний талант та вражаючу працездатність явили на світ нового майстра, кращим підтвердженням геніальності і професіоналізму якого служила Перша премія в академічному конкурсі за скульптуру “Викрадення сабінянки” і гідна нагорода в якості державної стипендії на дворічне навчання в свята-святих мистецтва – вічному місті Римі.
Потім була робота над пам’ятниками зі своїми віденськими вчителями Цумбушем та Гельмером в Будапешті, але через рік Войтович повернувся туди, куди кликало його серце – Львів. Феноменальна працездатність скульптора вишуканими контурами його шедеврів, які завжди органічно вписувалися в архітектуру будівель, в кілька десятиліть зовсім змінили вигляд міста.
Майстерня Війтовича, що ніколи не простоювала без замовлень, з кожним роком вимагала все більших площ: Палац мистецтв змінив павільйон в Стрийському парку (спортивний комплекс Львівської політехніки), а під час оформлення костьолу святої Еліжбети творчий простір було перенесено в стіни храму.
Останній свій подих великий львівський скульптор зробив 9 червня 1938 року в притулку Роберта Домса для творців і літераторів на вулиці Митрополита Андрея Шептицького №10, поруч з тим самим костелом, якому він присвятив так багато свого часу, залишивши по собі славу геніального зодчого і народне звання “львівського Фідія”. Його шедеври вишуканістю рис і чудовим виконанням анатомії чарують та захоплюють від монументальних скульптурних груп мідних “Генії музики” і “Генії драми та комедії” на Львівській опері до окремих форм залізничного вокзалу та святого Флоріану пожежної частини.