Акцизний склад в Маріуполі

Історія

Маріупольський лікеро-горілчаний завод Лікеро-горілчаний завод в Маріуполі

Четверта за рахунком царська монополія на алкоголь, введена в 1894 році з ініціативи тодішнього міністра фінансів графа Сергія Юлійовича Вітте (1849 – 1915), забезпечувала країні до чверті доходу річного бюджету країни, адже горючі напої всіх мастей і процентного вмісту спирту завжди були в особливій пошані у місцевого населення. Діяла вона до початку Першої світової війни, коли торгівля спиртним була повністю заборонена.

При цьому фактично внутрішній ринок алкоголю перебував під тотальним контролем держави – весь спирт скупався у приватних виробників і після очищення продавався в спеціалізованих знов-таки державних крамницях як дешева казенна горілка. Інші ж алкогольні напої були обкладені акцизом, а імпортні – ще й неабияким митом.

Саме для збору у приватних винокурень, робіт по очищенню, зберігання та відпуску державним магазинам спирту по всій країні була організована ціла мережа казенних винних складів. Маріупольські влада виділила для будівництва її представника ділянку на західній міській околиці між новопобудованим собором Марії Магдалини на Олександрівській (нині Театральній) площі та Покровським пустирем.

Південно-східний корпус акцизного складу №7 в Маріуполі Південно-східний корпус маріупольського акцизного складу

Казенний акцизний винний склад №7 розпочав свою роботу в 1902 році. На той момент його персонал становив лише дев’ять чоловік, включно директор, і власного виробництва спирту на його території не проводилося. У числі інших подібних він скупку і відпуск продукції до початку бойових дій Першої світової.

Після збройного захоплення влади в Східній Україні червоними радами і введення нової економічної політики в 1924-му в рамках одержавлення всієї приватної власності була введена радянська монополія на алкоголь. В рамках цієї програми в другій половині 1920-х на базі колишнього акцизного складу №7 в Маріуполі було відкрито лікеро-горілчаний завод №19 Центрспіртсоюзу.

Підприємство продовжувало свою діяльність і в період німецької окупації 1941 – 1943 років (ради просто не встигли евакуювати обладнання). А при відступі комплекс за офіційною адресою №28 був спалений фашистами із вогнеметів разом з усім міським центром.

Східний ризаліт лікеро-горілчаного заводу в Маріуполі Східний ризаліт лікеро-горілчаного заводу

А вже через дев’ять днів після повернення рад (19 вересня 1943-ого) під керівництвом нового директора Федора Михайловича Доліненко на підприємстві почалися відновлювальні роботи, щоб через два роки ввести його в дію під ім’ям Маріупольського спиртогорілчаного заводу (з 22 жовтня 1948 – Жданівський).

Після розпаду союзу і здобуття Україною незалежності спиртзавод проіснував ще десятиліття, поки, не витримавши вільної конкуренції, не був закритий в 2002-му. Будівля в самому серці міста залишалася покинутою, але недоторканим, доки місцева влада через десятиліття не дозволила зробити перед нею на весь центральний фасад одноповерхову прибудову комерційного призначення.

В такому стані будівля складу-заводу, так і не отримавши офіційного статусу пам’ятки архітектури місцевого значення, продовжило тягнути своє жалюгідне існування як нагадування про щасливе минуле, хоча стіни її все так само міцні, як і століття тому.

Архітектура

Центральний корпус акцизного складу №7 в Маріуполі Центральний корпус акцизного складу

Комплекс акцизного складу, збудований з червоної цегли на перетині червоної лінії центрального міського проспекту та вулиці Архітектора Нільсена являє собою яскравого представника неокласики з досконалим використанням техніки цегляної кладки.

Центральний корпус лікеро-горілчаного – триповерховий складнопрофільний периметр (наближений до прямокутника) із численними прибудовами пізнішого часу з боку двору. Візуальний акцент його асиметричного центрального фасаду зміщений в східну частину спареними вузькими віконними прорізами, ризалітом із стилізованим машікульним поясом фризу та арковою люкарною в центрі. Західний ризаліт менш помпезний – аркатурних фриз, прямокутний фронтон із зубчастим декором. Крім того загальний декор складають коробове архівольти із замковим каменем, дентікульний меж’ярусний і лобовій карнизи, геометричний малюнок пілястр у вигляді зубчастих сталактитів.

Два збережених корпуси по Нельсона – прямокутники з декором у вигляді кутових лопаток із французьким рустом, коробових віконних аркок, профільованих між’ярусного і лобового карнизів, дентікул в два ряди і підвіконних ніш.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, 28.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ) або Н20 (Слов’янськ – Донецьк – Маріуполь), які проходять через центр міста. Далі по проспекту Миру до ЦУМу, будівля колишнього лікеро-горілчаного заводу розташоване навпроти.

Громадським транспортом до Маріуполя, а потім – в центр міста (зупинка “Перехід”). Будівля акцизного складу розташоване навпроти ЦУМу.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Акцизний склад в Маріуполі на мапі

Обговорити статтю в спільноті