Витончена унікальна перлина азовського узбережжя, блакитний петриківський розпис якої наче бризки хвиль лагідного моря, що за помахом чарівної палички застигли на її вибілених жарким сонцем стінах.
Духовне серце українського Маріуполя, як матеріальний символ повернення до своїх прадавніх витоків через три століття поневірянь, крові та байдужість, що принесли Приазов’ю московські окупанти.
Архітектурний гігант монументалізму, яких похоронив під своїм бетонним саркофагом ті світлі спогади безтурботного маріупольського життя початку ХХ століття, коли міськими вулицями їздили фіакри, заводчани отримували гідну зарплатню, а горизонт був білим від суден на рейді.
Пам’ятник перших радянських п’ятирічок урбанізації, коли турбота про благо народу ще не відійшла на задній план під красивими гаслами із нульовим змістом та практичним застосуванням.
Найреспектабельніші апартаменти міста для вибагливих і не дуже панів, які пам’ятають імена відомих улюбленців публіки всієї країни та надійно охороняють іхні маленькі та великі таємниці.
Вершитель доль міжнародних угод під затишним дахом гостинного господаря, який протягом десятиліть працював на благо та розвиток Маріуполя та його мешканців, хоча і був вихідцем з далекого Апеннінського півострову.
Його історія починалась казкою в яскравих барвах великого саду та запаморочливому запаху тютюну з павичами на внутрішньому дворі під розмірений стукіт теслярського інструменту.
Пошарпана часом велична архітектурна перлина, що колись першою зустрічала гостей міста в гирлі Кальміусу з боку великої землі.
Матеріальне свідчення існування легенди, яка крізь століття виринула з темряви небуття завдяки підприємницькій ініціативі та небайдужості однієї маріупольської сім’ї, що вдихнула в неї нове життя та змусила працювати людську уяву.
Майстерно сплетене мереживо давньої таємниці в красивій обгортці сучасності, що так зачаровує та приваблює вразливих дітей ХХI століття.
Світоч знань для маріупольських містянок кінця XIX століття, як перший реальний крок до справжньої цивілізації з її демократичними цінностями і рівністю всіх перед законом та людьми, не залежно від статі, раси, віросповідання.
Якір творення, який утримував місто в гирлі Кальміусу в найважчі моменти його існування, щоб серед зла та відчаю слугувати промінцем надії, що колись все зімнеться на краще.
Храм вдячного удатного маріупольського комерсанта на славу богу торгівлі Гермесу, де молитвами слугував дзвін золотих монет, а рутикопотискання – присяганням на вічну відданість та служіння.
Бережений крізь полум’я війн, свавілля тимчасових правителів та байдужість людську двома кам’яними ликами на фасаді вічних духів-покровителей бізнес-інтересів один з пересічних міських обивателів із багатою історією під муаровим пилом століть.
Посивілий старець з молодою душею як символ вічності перероджень міста в гирлі Кальміусу і спадковості його поколінь крізь століття буревіїв, які стрясають українську землю.
Пам’ять з минулого, що проступає крізь пелену сучасності, тонкими контурами витонченого декору і духом присвяченій культури у величі дволикого Януса, точкою заломлення якого служить земля.
Будинок радості – обитель печалі, яка незримою рукою його архітектора століття зберігала місто в гирлі Кальміусу крізь усі негаразди і примхи тимасових правителів.
Кришталеві краплини сліз сумних німф, що звививистими доріжками збігають по написаної на його потьмянілих від людської байдужості стінах історії української землі про втрачене щастя його творця і марні мрії цілого народу про гідність.
Пам’ятник самому прибутковому державному бізнесу всіх часів до відкриття епохи чорного золота на околиці старого міського центру.
Витончений шедевр технічної архітектури прекрасний у своїй досконалості дрібних деталей і простоті основного контуру, майстерно вписаний в сучасність.