Вінницький музикально-драматичний театр

Історія

Центральний фасад вінницького музично-драматичного театру ім. Садовського Центральний фасад драматичного театру ім. Садовського

На початку ХХ століття, коли здавалося, що світ нарешті вступив в еру творення та прогресу без війн та насилля, квітучому місту на березі Південного Бугу не вистачало лише величного храму Мельпомени для отримання статусу культурної столиці Поділля. Навіть відсутність власної театральної трупи не зупинила вінницьких можновладців, які за згоди місцевих комерсантів та аристократів прийняли рішення про будівництво власного театру.

Звичайно розробку проекту довірили найдосвідченішому з наявних спеціалістів, міському архітекторові Григорію Артинову (1860 – 1919). Восени 1909-ого міська дума видала офіційний наказ про початок втілення його у життя за підписом тодішнього голови Миколи Оводова.

Всього дев’ять місяців і величезна сума в сто шістдесят тисяч карбованців знадобилися щоб велична споруда відчинила свої двері перед глядачами та заїжджими акторськими трупами. Причому міський театр на тисячу місць був обладнаний за останнім словом тогочасного прогресу для будівель такого класу: електрика, опалювання, новітні світлоефекти, десять обладнаних убиралень для артистів з умивальниками та дзеркалами, фойє для спілкування, два буфети, каса та все необхідне начиння.

Надбудова вінницького театру Надбудова театру

Клопоти з організації трупи та першої вистави, яка відбулася в грудні 1910-ого, взяли на себе представники дирекції Т. Леонтовська та С. Бородін. А два роки потому тимчасовим орендарем вінницького храму Мельпомени в офіційних документах значиться антрепренер Г.Д. Леонтовська за плату місту в шістсот карбованців плюс двадцять п’ять за кожну виставу.

Формування ж постійного колективи припало на важкі роки розв’язаної за підтримки Москви Першої світової війни 1914 – 1918 років та падіння імперії Романових. Саме тоді були підписані контракти з оперною актрисою А. Арцимович, балеринами Я. Залевською, Ю. Балишевською, А. Петровою, драматичними акторами О. Романовським, В. Володимировим, С. Булько, Д. Шапко, солістом Е. Левітом та іншими, головну роль в цьому зіграв головний режисер театру (з 20 липня 1915 року) В. Шумський.

Вінницький музично-драматичний театр Музично-драматичний театр Вінниці

Із озброєним захопленням влади на українській землі в 1920-ому озвірілим червоним люмпеном театри, в тому числі вінницький були передані новоствореному міністерству освіти задля покращення розповсюдження радянської пропаганди серед народних мас через культуру. Однак агресивно-вузьконаправлена риторика дуже швидко набридла містянам, і театральне мистецтво почало занепадати. Саме тому група Гната Юра міняє свою прописку на Харків в 1923-ому (через три роки після свого заснування), а згодом – на Київ.

Період занепаду тривав до 1925-го, коли в рамках святкування 50-річного ювілею місцевого єврейського театру А. Гольдфадена питання відновлення виникло на порядку денному вінницької виконавчої влади, проте до першої постановки пройде цілих вісім років – 17 жовтень 1933 театральний сезон відкрився оперою Верді «Аїда».

Реорганізований на український музично-драматичний в 1940 році храм муз діяв і під час бойових дій Другої світової війни (при ньому діяла підпільна група ОУН), хоча в 1944-ому при відступі німецьких частин його будівлю було сильно пошкоджено великою пожежею.

Південний фасад театру Вінниці Південний фасад театру Садовського

Реконструкцією керував у повоєнний час архітектор Д. Щекотихін, який приймав участь у первинному зведенні будівлі, а тим часом на підмостках клубу промкооперації місцева трупа навесні 1945 року підготувала прем’єру «Наталки Полтавки».

13 листопада 1948-ого до вінницького колективу в стінах оновленої будівлі доєднався Ізмаїлівський музично-драматичний театр, а дев’ять років потому об’єднаному акторскому составу було присвоєно почесне ім’я корифею українського театру Миколи Карповича Садовського (1856 – 1933), яке він з честю носить донині під прапором українського мистецтва.

Архітектура

Прямокутний цегляний тинькований периметр театральної будівлі в Вінниці з ризалітами, та трьома колонними портиками (центральний восьмиколонний іонічного ордеру та бокові – на квадратних стовпах шестиколонні висотою в один поверх) після реконструкції середини минулого століття значно спростив свій вигляд, хоч і залишив вірним класиці – зник домінантний портал центрального входу з квадратними кутовими прибудовами-вежами під зімкненим завершенням, чвертькруглі переходи, ризаліт центрального входу з аркадою на першому поверсі та багата ліпнина.

Фронтон центрального входу вінницького театру Фронтон центрального входу

Нині існуюча будівля більш стримана: масивний руст першого поверху, колон бокових портиків та надбудови, прості віконні лиштви, профільований сандрик та карнизи (лобовий великого виносу на модильйонах). Від первинного декору лишилися тумби-акротери та кутові крила. Головний акцент ж сконцентрований на центральному вході вище згаданим колонним портиком у всю височинь будівлі, що тримає антаблемент з великим трикутником фронтону, тимпан якого прикрашений горельєфами з українського театрального життя, а вінчає – статуя музи-українки з лютнею в руках.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Театральна, 13.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницкий), а потім, не виїжджаючи на об’їзну по Соборній до перетину з вул. Театральною, де розташований музикально-драматичний ім. Садовського.

Громадським транспортом до Вінниці, а потім по Соборній до зупинки «Вулиця Театральна» (через сквер Небесної Сотні розташований храм Мельпомени).

Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті