Історія
Актуальна станом на XIX століття мережа середньовічних дерев’яних заїжджих дворів зі стайнями та шинками під одним дахом сім’ї комерсантів Райхер на початку ХХ безнадійно застаріла. Саме тому було вирішено звернутися по допомогу до місцевої знаменитості, міського архітектора Григорія Артинова (1860 – 1919), генієм якого для них вже був побудований за кілька років до того величний триповерховий готель «Бель-вью» на розі Театральної (нині Оводова) та Поштової (нині Соборна).
Проблема проекту була в тому що ділянка завширшки по центральній вулиці мала всього вісім метрів при чотирикратно більшій довжині і двох вже збудованих спорудах обабіч, а треба було ще передбачити сполучення із зовнішнім світом. Але Артинов не дарма носим звання міського архітектора – він не тільки прийняв виклик, а й створив для депутата вінницької міської думи Ф. Райхера доволі цікавий об’єкт задля привертання уваги невибагливих подорожуючих (з комунікацій передбачалася лише електрика, інші послуги – тільки надворі). Новозбудований готель відчинив свої двері в 1910-ому.
Однак служити господареві надійним джерелом доходу готелю довелося не довго – окупаційна влада Московії в черговий раз втягнула українські землі в пекло війни (тоді Першої світової), на хвилі якої владу захопив скажений озброєний червоний люмпен. Вся приватна власність опинилася одним розчерком пера в руках держави. Верхні поверхи та підвал готелю по Миколаївському проспекту 44 (Соборна до 1921-ого) перетворили на комуналки, а перший віддали під торгівлю тютюном, кавою та чаєм.
Цікаво, але «прогресивна» радянська влада спромоглася провести каналізацію, воду та газ до будівлі, якій пощастило встояти у вихорі розв’язаної нею в союзі з фашистською Німеччиною Другої світової війни 1939 – 1945 років, лише через півстоліття під час реконструкції 1970-хі це в багатолюдних комуналках, на цій невеличкій площі в кількості аж десятьох.
Саме тоді (з 1972 року) перший поверх будівлі зайняла аптека з торгівлі лікарськими травами. Фактично з таким розподілом соціального призначення (окрім відселених з підвалу сімей у зв’язку з його аварійним станом) готель Ф. Райхера зустрів світанок української незалежності в 1991-ому.
За нових економічних реалій комунальні квартири одна за одною були викуплені для комерційного використання, а аптечний асортимент лікарських трав поповнили інші препарати. Після проведення реконструкції зовнішнього фасаду в 2010-х будівля знов заграла яскравими барвами свого первинного архітекторського блиску, який воно майже загубила серед сірої буденності радянського биту.
Архітектура
Триповерховий сильно витягнутий в бік внутрішнього двору цегляний прямокутник (6м х 32м) з вузьким проїздом праворуч представляє собою нетипового обивателя міської забудови з яскравим тинькованим фасадом та двома входами в стилі модерн вздовж головної вінницької вулиці.
Асиметричний центральний фасад з великими архітектурними акцентами у вигляді великого коробового архівольту торгівельного входу з бароковими спливами, масивного розірваного між’ярусного профільованого карнизу на модильйонах, порталу бокового входу, тричасного прикрашеного тригліфами парапету з крилом-тумбою з одного боку та невеличкою чотирикутною вежею з круглими вікнами по зовнішніх фасадах під купольним завершенням – з іншого, фризу з тригліфами та звичайно ж левовими маскаронами – дійсно унікальне творіння у всіх смислах.
За задумом автора воно первинно мало коридорне планування з двома сходинковими клітинами (парадна з Соборної та дворова), яке після перепланування 1920-х перетворилося на двосекційну з нині існуючими колодязями.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 44.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький), а потім, не виїжджаючи на об’їзну по Соборній до колишнього готелю Ф. Райхера.
Громадським транспортом до Вінниці, а потім по вулиці Соборній до будинку №44 (зупинка «Майдан Незалежності»).