Історія

Колись ці величезні маєтності на березі Південного Бугу Вінниці після анексії українських земель Московською імперією під двоголовим орлом були з з барського плеча даровані комусь з сім’ї Галіциних. Саме так вони станом на другу половину ХІХ століття опинилися в руках Катерини Петрівни в заміжжі де Сантуан. Однак вельможній господині було ніц не до мальовничих куточків загублених в українській глибинці, її цікавили лише отримані з землі доходи, які безпосередньо стягував керуючий маєтком.

Спадкоємцям графині і зовсім не було потреби у вінницькому маєтку, тому двадцять дві тисячі квадратних саженей були виставлені на торги в 1894-ому. Велику перспективну ділянку швидко зростаючого міста викупив одним лотом місцевий комерсант грецького походження Олександр Клеантович Кумбарі. Причому придбання одразу ж оскаржила міська дума, апелюючи до перспективи прокладки першого міського водогону.

Три роки судових баталій, і в 1897-ому рішення винесене не на користь відповідача – 547 квадратних саженей вздовж берега та майже посередині ділянки стали власністю місцевої громади (ця частина річки вважалася найчистішою), хоча остаточне рішення про будівництво жаданого водогону дума прийняла лише за п’ять років. До того ж на початку ХХ століття у зв’язку із активним розвитком Замостя саме це місце було визнане найкращим для паромної переправи (тоді ще посеред русла в цьому місці існував ланцюг островів).

Розвиток Вінниці як курорту 2-ї категорії спонукав господаря, який вже мав двоповерховий будинок з боку міського центру закласти на високому березі нову величну споруду, яка б відповідала його високому статусу. Проект особняку над кам’яними сходами до переправи Кумбарі замовив тодішньому міському архітекторові Григорію Григоровичу Артинову (1860 – 1919).

Величний особняк, наріжний камінь якого був закладений в 1912-ому, мав стати подарунком для дружини власника. Вже влітку наступного року завдяки використанню новітніх технологій бетонної заливки та необмеженості фінансування будинок був зведений під дах і в ньому завершувалися оздоблювальні роботи. Відтоді пані Кумбарі могла під час своїх не частих приїздів до Вінниці насолоджуватися «бель вью».

За підсумками розв’язаної Москвою Першої світової війни 1914 – 1918 років її імперія Романових пала, а її прапор терору підняв червоний люмпен, який із зброєю в руках захопив більшу частину українських земель, встановивши диктатуру пролетаріату та проголосивши всю приватну власність поза законом. Новенький особняк Кумбарі також не уникнув цієї долі. Як стверджують деякі історики господарі-засновники назавжди покинули свої українські володіння, і в будинку до 1919-ого квартирував головний лікар лікарні Пирогова К.Р. Новинський.

Пізніше особняк радянська окупаційна влада прилаштували під адміністративні потреби, а згодом тут розмістилася Перша вінницька дитяча поліклініка, яка існувала в цих стінах до недавнього часу. Її на посту служіння міському суспільству змінило в 2010-х Житлово-експлуатаційне об’єднання, яке діє тут і донині, забезпечуючи комфортні умови життя для сучасних вінничан.

Архітектура

Цікавий еклектичний об’єкт вишуканий в свойому баченні романського стилю архітектором ХХ століття з його грою матеріалами (цоколь високий з боку річки облицьований неграненим каменем, верхні яруси складені з двокольорової цегли), об’ємами (ризаліти, прибудови, балкони) та висотами (від чотирьох до двох поверхів). Він нагадує замок в мініатюрі, що так характерно для нетривалої епохи відродження романтизму, а зелений килим парку навколо та блакитна стрічка річки у підніжжя пагорбу доповнюють загальну чарівну картину.

Архітектурні, виконані методом об’ємної двокольорової цегляної кладки акценти складаються з кутових лопаток французького русту, лиштв на імпостах, круглих слухових вікон, тригліфів підвіконного простору, глухої аркади доричного ордеру, трикутного балкону з круглою колонною доричного ордеру на високому стилобаті, аркатури та стилізованих під колони пілястрів річкового фасаду. Доповнюють загальний антураж вальмовий дах з використанням фахверку та дерев’яна мансарда під високим шатровим покриттям із шпилем.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Миколи Оводова, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р11 (Вінниця – Немирів – Ямпіль) або по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кропивницький). В місті головною (в тому числі вул. Соборною), далі Театральна – Магістратська – Миколи Оводова 1.

Громадським транспортом до Вінниці, а потім по вулиці Соборній до Майдану Незалежності, від якого по вул. Миколи Оводова до її початку.