Як абстрактний місток між німецькими колоністами зі сходу та цивілізацією на заході Вінниця кінця ХІХ – початку ХХ століття була набагато більше європейським містом ніж зараз., чисельні комерсанти з усіх куточків Старого Світу жили і працювали на її теренах. Головних конкуруючих неофіційних партій визначилось дві – про-германська та про-французька, які бачили майбутній розвиток міста крізь призму фінансово-політичних моделей цих развитих країн, хоча кожна з них мала свої принади та недоліки з урахуванням українських реалій.
Безкровні баталії між франко- та германофілів точилися майже на всіх соціально-побутових фронтах Вінниці. Причому партія останніх мала набагато більшу вагу завдяки негласному поручительству самої московської імператриці, уродженої принцеси Гессенської, та величезним інвестиціям бюргерів у вітчизняний агросектор, що забезпечувало їм підтримку чисельної місцевої єврейської громади, але й ряди прихильників республіки були щільні.
Саме тому обидві партії не могли втратити нагоди похизуватися наочним втіленням свого соціального статусу, коли граф Гейден в 1909-ому привіз з Петербургу «благу вість», яка складалася з імовірного відвідування мыста під час імператорського вояжу підконтрольними землями з нагоди святкування трьохсотрічного ювілею Романівської династії (на рівні чуток розповсюджувалась інформація про імовірні оглядини Вынниці Миколою ІІ в якості нової столиці Подільського краю замість Кам’янця).
Отримання високого губернського статусу гарантувало місцевим комерційним ділкам чималі прибутки, тому в місті вибухнув справжній будівельний бум, який почався звичайно ж центральної вулиці, де шаленими темпами дерев’яні споруди мінялися на європейські кам’яниці. В рамках великого будівництва справжній двобій розвернувся на розі тодішніх Миколаївського проспекту та вулиці Богдана Хмельницького між двох готельних будівель кутового Савою (споруджувався на кошти представника німецької партії єврейського негоціанта Б. Лехмана) та Француа (господар – представник профранцузької спілки Бенцион Лазаревич Рутберг).
Більш заможні германофіли, які навіть назву обрали з натяком на Савойську династію як уособлення успіху німецької моделі на іноземних землях, не жалкували коштів та зусиль на матеріальне втілення могутності своєї партії – проект розкішної чотириповерхової будівлі з великою кількістю ліпних деталей був замовлений міському архітекторові Миколі Оводову, плюс значно вигідніше стратегічне положення завдяки кутовому розташуванню земельної ділянки давали Савою незаперечні переваги вже на старті. Однозначно в протистоянні готельєрів він переміг більш розкішним декором, високим силуетом, асфальтовим (першим в місті) замощенні пішохідної зони, наявністю електричного освітлення та новинкою тогочасної технічної думки – ліфтом.
Однак і Француа також вписав своє ім’я в вінницькій готельні літопис, обійшовши свого величного сусіда-супеника в дворовому двобої – його чотириповерховий побудованний впритул флігель позбавив Савой власного зеленого куточка. Тому в плані затишності французька партія перемогла.
В стратегічному ж плані програли обидва, бо всі ці зусилля виявились марними – імператор так до Вінниці і не доїхав, а в 1914-ому окупаційна Московська влада вплуталася в Першу світову війну, яка її і поховала разом із династією Романових. На сім десятиліть на українських теренах запанував варварський червоний люмпен, але це зовсім інша історія…