Звичайна міщанська сім’я середнього достатку на Київщині останньої чверті XIX століття – працюючий на цукроварні батько Макар Дмитрович (бухгалтер, згодом керівник підприємства), мати Тетяна Федірівна з церковної сім’ї… подальша доля хлопця мала бути розпланована на на багато років вперед: освіта (найкраща, яку зможуть дозволити собі батьки), робота на якомусь підприємстві, союз з гідною дівчиною з гарної сім’ї, дім, діти.
Але доля вирішила за Левка Мацієвича, подарувавши незламну українську волю, не дарма ж в його жилах текла кров великомученика Арсенія Мацієвича – ще студентом Харківського політеху він при тотальній примусовій русифікації окупованої Москвою Слобожанської України перейшов на українську у спілкуванні, та ще й вступив до лав українського гуртка «Студентська громада».
Але головне – він разом із Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим, Боніфатієм Камінським стояв у витоків Революційної української партії (РУП), яка дала життя всім українським націонал-демократичним партіям, що пізніше створили Центральну Раду. Саме за це старшокурсника Левка в 1900-ому відрахували з універу та вислали до Севастополя.
Саме це стало точкою відліку нового життєвого жляху юнака – той самий хвалений «російський» чорноморський флот початку ХХ століття та головну військово-морську базу розробляв в тому числі українець Мацієвич: крейсер 1-го рангу «Очаків», броненосець «Іван Златоуст», проекти бона та протимінних заслонів… і разом з тим він проводив лагідну українізацію, організувавши в севастопольському Народному домі український робітничий театр та вечора Тараса Шевченка. Також приймав активну участь в підтримці українського руху.
Інженерні таланти молодого суднобудівника не лишилися непоміченими – йому тридцятирічному довіряють відповідальну роботу по догляду за будівництвом трьох підводних човнів на верфі для потреб царської армії в німецькому Кілі. Кар’єра Левка Макаровича стрімко йшла в гору. Йому належать лаври одного з перших в світі конструкторів авіаносця (перший на п’ятнадцять літаків, другий – на десяток більше), авторство чотирнадцяти проектів підводних човнів…
Але останньою його пристрастю стали літаки – в 1908-ому спроектував літальний апарат здатний сісти на палубу корабля, здійснював перші нічні польоти, розробляв спорядження для рятування льотчиків при аварійній посадці на воду… Підступний Рок обірвав життя Левка в 1910-ому, коли він випав з літака на великій висоті при відхилі тіла в намаганні врятувати свій аварійний літак.
Проводжати його в останні шлях на петербурзький цвинтар прийшли сотні тисяч, літературну епітафію написав Олександр Блок, а смерть – спонукала Гліба Котельникова створити перший у світі ранцевий парашут. Ось тільки під московською окупацією на батьківщині ім’я першого українського авіатора радянська влада навмисно майже стерла з літописних сторінок та пам’яті людей.
Тільки в новітні часи почали з’являтися згадування про Левка Мацієвича пам’ятними табличками на будинку, де він народився, його київській гімназій та харківській Альма-матер, перейменуванням на його честь однієї зі столичних вулиць, встановленням в Олександрівці пам’ятника роботи В. Френчка, святкуванням на державному рівні 140-річчя з дня народження.