Історія

Фактично відлік свого існування невеличке поселення на схилі гори Червоний Обрив між німецьким селищем та Бердянськом почало з 1800 року, і було воно зовсім не християнським – тут жили мусульмани-ногайці, примусово переселені царською владою з Північного Кавказу після чергової турецько-російської війні, називаючи свій аул Кенгез або Работай. Саме вони протягом шістдесяти років розбудовували цей хутір з мечеттю на одній з височінь в його центральній частині.

Перші християни прийшли сюди після поразки Московії в Кримській війні, коли у нащадків Ногайської Орди з’явилася можливість возз’єднатися зі своїми одновірцями (в 1860 році вони всім аулом переселилися до Туреччини). Вже наступного року до запустілих саклей московська влада заселила своїх селян з курської губернії, тимського повіту, причому виділивши кожній сім’ї «підйомні» в розмірі 55 карбованців та по 8,5 десятин землі на кожного.

Тоді ж до селища під новою назвою Нововасилівка прийшли і українці з села Берестового Бердянського повіту, хоча їм окупаційна влада грошей на дала, обмежившись лише земельними ділянками. Саме з появою останніх на повістці денній постало питання будівництва православного храму. Проблему було вирішено за два роки – 1 вересня 1863-ого храм освячений на честь Володимирської ікони Божої Матері розчинив свої двері перед парафіянами (хоч повноцінному сенсі це і не була церква, скоріше цегляний молитовний будинок).

Однак швидко зростаюча громада Нововасилівки плюс активна конкуренція її української та російської частин зробили свою справу – три десятиліття по тому на межі між половинами, на місці старої мечеті, почалося будівництво нового єдиного величного храму з цегли, причому протистояння принесло свої позитивні плоди для спільної справи – кожна з громад намагалася вкласти більше іншої в будівництво, тому святиня в маленькому селі вийшла більше схожою на собор.

В 1895-ому церкву освятили за місцевою традицією на честь Володимирської ікони Пресвятої Богородиці, тим більше в той рік святкувався 500-річний ювілей реліквії. Службу тут проводив священик з причетником у якості помічника, яким виділили під житло громадські будинки. Через десять років її настоятелем став ієрей Віктор Кіранов в новітні часи зарахований до ліку святих.

Царський режим відправив на фронти Першої світової 1914 – 1918 років десяту частину чоловічого населення села, а закінчилася та війна падінням Романовської сім’ї та захопленням влади на східних теренах України через зраду європейських союзників УНР скаженим московським люмпеном під червоними прапорами, який в рамках своєї атеїстичної боротьби на окупованих територіях позачиняли майже всі храми всіх конфесій, а більшість ще й знищив фізично.

Нововасилівській церкві пощастило – її радянська влада лише позбавила куполів, дзвонів та всього церковного начиння. Вона сплюндрована так і служила зерносховищем місцевого, створеного на експропрійованих у селян землях, колгоспу до 1934-ого, коли сільрада придумала для неї іншу роль – місцевого клубу.

Чималі гроші, вкладені в переобладнання внутрішніх інтер’єрів святині Володимирської ікони Пресвятої Богородиці під культурно-розважальний заклад та купівлю обладнання для показу художніх фільмів послужили сільській громаді лише сім років, а потім на Приазовські степи ступила нога розв’язаної за два роки до того Москвою разом із нацистською Німеччиною Другої світової війни. В 1941 році червона армія втекла з України, а громада поновила богослужіння через рік, викинувши на смітник радянський мотлох.

Цікаво, що і після другої радянської окупації 1943-ого храм номінально не діючий місцева влада так і не насмілилася чіпати, хоча таке становище триватиме роки і роки – лише на світанку повернення української незалежності богослужіння в церкві відновилися. Офіційне посвідчення релігійна громада отримала в 1991-ому вже за українським законодавством.

З встановлення куполів почався поступовий шлях до повного відродження собору, закінчення найбільш масштабного етапу якого припав на 2011 рік, а роботи з внутрішнього оздоблення та розпису тривають і донині. Хоча володіння великою скарбницею мощей 84 святих Києво-Печерської лаври, інших святих та Почаївською іконою Божої Матері перетворило собор на місце масового паломництва.

Архітектура

Потопаючий в зелені та квітах комплекс собору Володимирської ікони Пресвятої Богородиці, як корона Червоного Обриву, ширяє лебедем над селищем під його захистом. Зараз до його складу, обгородженого по периметру кованим парканом, входять відновлений величний портал центральної брами з двома хвіртками по боках, безпосередньо храм і плебанія.

Сам собор – хрестоподібна п’ятиглава (найбільша над середхрестям) цегляна нетинькована споруда в неокласичному стилі з дещо збільшеними завширшки осями трансепту (так що на кожній розмістилося по дві маківки на високих світлових барабанах) та двоярусною дзвіницею над притвором. Завдяки ризалітам та масивному профільованому тинькованому лобовому карнизу великого виносу вона сприймається більш об’ємно, витончені штрихи виконані методом об’ємної кладки у вигляді кілеподібних архівольтів високих арочних вікон зі шропсами, спарених та тричетвертних колон, пілястрів доричного ордеру, брівок та закомор створюють повноту образу.

Портал центральної брами, що розташований навпроти центрального входу строго із заходу є сучасною тричастинною симетричною спорудою із декором у вигляді русту жовтою цеглою, високих арок прорізів, профільованих фільонок та карнизів, спарених бетонних колон центральної частини та одинарних напівколон – бічних, що тримають масивні антаблементи трикутних фронтонів.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Запорізька обл., с. Нововасилівка, вул. Соборна, 9.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е58 (М14) (Одеса – Миколаїв – Херсон – Нова Каховка – Мелітополь – Бердянськ – Маріуполь) до повороту на Бердянськ, потім вздовж Східного проспекту до повороту на Нововасилівку по вулиці Соборній, вздовж якої розташований храмовий комплекс.

Громадським міжміським транспортом в напрямку Бердянська (зупинка с. Нововасилівка), а далі Соборною два квартали до святині Володимирської ікони Пресвятої Богородиці , або приміським транспортом з Бердянська.