Історія
Праісторія комплексу почалася в останній день літа далекого 1839 року, коли батько майбутнього її будівничого, Яков Исаак Судерман (1794 – 1877), в складі групі з тридцяти п’яти осіб під керівництвом Иоганна Гертца назавжди покинув недружню Пруссію, що була так немилостива до менонітів (гоніння на їхню церкву, примус до військової служби, соціальні обмеження).
10 жовтня того ж року почався шлях нащадка купця, винокура та настоятеля місцевої менонітської громади Абрама Судермана з прусського Ельбінгу (1740 – 1800) на українській землі: Молочанський менонітське округ Бердянського повіту, панфілівський Шардау, поселення Штайнфельді, село Гнаденфельд і приморський Бердянськ, куди він переселився в 1852-ому разом з дружиною Євою Унру (1821 – 1915), де займався зерно трейдерством, виноторгівлею та будував власний вітряк.
Їхній син, Генріх Яковлевич Судерман (1857 – 1919), разом з дружиною Марією (1857 – 1917) з надбагатого менонітського роду Классен придбав в 1887-ому у жінки дійсного статського радника Наталії В’ячеславівні Шостак (уроджена Шидловська) (1851 – 1889) хутір Зелений Бахмутського повіту Криворізької області площею 570 десятин (сукупно з іншими в його володінні знаходилося 3.700 десятин землі за даними Гальбштадского волосного управління).
В тому році подружжя нових господарів почало поступове зведення комплексу, яке розтяглося майже на три десятиліття: 1887, 1889, 1912, 1914… Для робіт використовувалася цегла з навколишніх заводів Карла Вестінгау з Добропілля, родича Марії, Генріха Абрамовича Классена, з Мар’ївського (з клеймом К), а пізніше і власного виробництва промаркованої літерою «S», черепиця поставлялася з петерсгагенського заводу Вінса.
Генрих Яковлевич був не тільки успішним підприємцем та гарним господарем, він приймав активну участь у соціально-економічному житті української землі: членство в Криворізької повітової управи (в тому числі з приводу будівництва залізничної гілки на Курахове), збір коштів на благочинність, пожертви на утримання психіатричної лікарні «Бетанія»…
А потім, потім Московія в чергове втягне українські землі в пекло війни. Перша світова 1914 – 1918 років поховає царську імперію Романових та віддасть владу скаженому люмпену, від рук яких в жовтні 1918-ого власник садиби в Зеленому загине на станції Чаплине біля Пологів при спробі повернутися до рідного Бердянську.
В 1920-ому українські землі окупували червоні московські ради, які фактично поставили приватну власність поза законом, експропріювавши майно до своєї державної скарбниці. Так вчорашня панська садиба в Зеленому стала частиною комуни Зірка, яка пережила в якості колгоспу весь радянський період, з тим щоб в після повернення української незалежності та відновлення цивілізованих юридичних норм, прав та законів стати приватною власністю Анатолія Курганова, підприємця з Донецьку, який придбав пам’ятку архітектури місцевого значення в 2008-ому.
Зараз справу батька продовжує його син, Руслан Курганов, який поступово відновлює маєток до автентичного первинному стану, прибираючи нашарування часу та повертаючи в початок ХХ століття з його розміренно-безтурботним сільським життям в достатку та млості, де природі душі повертаються гармонія та творення закладене від початку існування світу в оточенні мальовничих парку та ставу під іржання коней та ніжний дотик оленів.
Архітектура
Наразі архітектурно-історичний комплекс Судермана в Зеленому стрічає гостей відновленою брамою за кованими ґратами з ініціалами подружжя своїх творців. Обабіч прямої алеї до маєткового особняку розташовані одноповерхові червоноцегляні господарчі споруди послідовно праворуч: склад, житловий корпус прислуги, стайні (нині пташник з каретним гаражем), водонапірна вежа з оглядовим майданчиком, флігель та ліворуч: вольєр оленів, стайні (раніше господарча будівля), манеж, адміністративна будівля, а далі, у вигині підкови Дворянського ставу, молодий сад із затишними лавочками, гойдалкою та терасою для відпочинку. Раніше тут діяли кузня, паровий млин, крупорушка.
Склад праворуч від брами – червоноцегляна не фарбована споруда на високому цоколі з порталом центрального та західного входів (великі коробові ворота в ризалиті під трикутним фронтоном), всі декорові елементи (невеличкі коробові вікна в профільованих лиштвах з об’ємними архівольтами над ними, арка з архівольтов в фронтоні) якої виконані методом фігурної кладки.
Візуальний центр комплексу, панський будинок з датою побудови 1914 та ініціалами господарів «HMS» (Генріх та Марія Судерман) на центральному фасаді представляє собою асиметричну одно- двоповерхову цегляну тиньковану споруду на високому цоколі з боковим та зовнішнім входом в цоколь для прислуги в неокласичному стилі. Його головною окрасою слугує крита тераса центрального входу, дах над якою утримують дві колони та бокові пілястри доричного ордеру на високому стилобаті, а фриз прикрашають нині пусті таблички, які зверху захищає профільований лобовий карниз великого виносу. З іншого декору варті уваги віконні лиштви з лінійними сандриками, імпостами по боках та підвіконнями на консолях, трикутні фронтони бокових крил з вензелем господарів та датою закінчення будівництва в круглих розетках по центру, ризаліти, архівольти, лобовий карниз великого виносу частково на парних кронштейнах з рослинним орнаментом.
Адміністративна будівля поруч, невеличка симетрична цегляна фарбована по тиньку має два окремих входи, кутові пілястри доричного ордеру без антаблементу та великі прямокутні віконні прорізи в простих лиштвах, на яких спочиває простий архітрав, а профільований лобовий карниз вінчає споруду під двосхилим дахом.
Двочастинні пілони брами складаються з фасадних парних круглих пісковикових колон та квадратних в плані червоно цегляних на тинькованому стилобаті під масивним профільованим завершенням. З дворового фасаду їх прикрашають овальні розетки з монограмою господарів «HMS», а бічні – цифрами 1887 та 1912, які закарбували час зведення комплексу.
Розташовані на початку центральної алеї ліворуч стайні з датою «1889» на фронтоні є прямокутною витягнутою будівлею анфіладного типу з розбивкою на три секції з окремими воротами-входами та з’єднаними всередині арковими проходами, окрасою якої слугують здвоєні віконні арки в архівольтах фронтонів, оперізуючий пояс дентикул, профільований карниз, лопатки та коробові віконні арки в лиштвах.
Від колишніх стаєнь (нині каретний гараж з пташником) під односхилим дахом лишилася оригінальною лише задня стіна з маленькими коробовими віконними арками в профільованих лиштвах з акцентованими архівольтами, її перегородки складені з не гранованого пісковика без додаткової обробки.
Колишня водонапірна вежа, яка зараз не використовується за призначенням, має нові зовнішні гвинтові сходи та оглядовий майданчик за кованими ґратами нагорі. Як суто технічна споруда декору не має.
Флігель – прямокутна фарбованій кладці споруда під чотирисхилим дахом з пізнішою добудовою невеличкого крила, яке домалювало периметр до г-образного. Стару частину відрізняють великі прямокутні вікна в простих лиштвах з акцентованим прямим сандриком, кутові лопатки та профільований карниз.
Пам’ятки
Старі будівлі в мальовничому антуражі мальовничої природи де так приємно з комфортом провести час за зайняттям по душі: кінні прогулянки чи тренування, споглядання за граціозними оленями чи риболовля, приготування страв на відкритому вогні чи просто сидіння на гойдалці для милування пейзажем спокою. Біля флігелю в кількох кроках від панського будинку росте великий дуб, посаджений Генріхом Судерманов в рік придбання садиби в Зеленому, а поруч із складом розташована невеличка експозиція жорен із масивною залізною станиною на ніжках-колонах.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Донецька обл., с. Зелене, вул. Дворянська, 5.
Офіційний сайт: panskasadyba.com.ua
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М04 (Е50) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпро – Донецьк) до Покровська. Далі по Т0515 – Т0514 (Добропілля – Краматорськ – Слов’янськ – Лиман) до Добропілля, звідки через Криворіжжя до Зеленого. Або М04 до Слов’янки, а далі прямувати до Зеленого через Новопетрівське. Панська садиба розташована в глибині зеленої зони в кількох хвилинах від траси (вказівник встановлений на повороті з траси).
Громадським чи попутним транспортом з Добропілля до Зеленого, на східній околиці якого розташована садиба Судермана.