Шляхетна та заможна родина Корецьких-Ходкевичів, спадкоємець батьківського княжого титулу та великих маєтностей з родовим замком на чолі, улюбленець долі… Самійло з дитинства відрізнявся незалежним та войовничим характером – не дарма ж його вистачило всього на пару років навчання в одному з найстаріших голландських університетів, що і зараз діє в Лейдені, смиренно гризти граніт науки – то було не його.
Лише служба у лавах війська великого князя Литовського і Руського Сигізмунда III Вази нарешті в двадцять років подарувало юнакові відчуття знаходження на своєму місті, тим більше, що перспективного хлопця майже одразу взяв під свою опіку видатний військово-політичний діяч Річи Посполитої, Станіслав Жолкевський.
Бойове хрещення Самійла сталося в битві під Гузовом, де королівські війська розбили загони повсталої шляхти під проводом Зебжидовського – це стало передвісником його вдалої військової кар’єри та немеркнучої в віках слави. Далі будуть битва при Клушино 4 липня 1610-ого, де московсько-шведська армія зазнали нищівної поразки від втричі менших чисельно посполитів, а вся військова скарбниця, обоз, артилерія, прапори, кінь і навіть шабля ватажка московитів Шуйського дісталися переможцям, очолювання відчайдушного прориву до Кремля в грудні наступного року…
А далі життя молодого князя Корецького (успадкував титул після смерті батька в 1612-ому) стає все більш схожим на пригодницький роман з елементами гостросюжетного екшену, адже він захопився політикою, а саме – намаганнями посадити на молдавський престол представника давньоруського роду Могил, хоча перша спроба закінчується для претендента, Костянтина, смертю, а головного організатора, Стефана Потоцького, – ув’язненням в молдавській тюрмі.
Після одруження з Катериною Могилою три роки по тому справа молдавського престолу стає для Самійла особистою, не дивлячись на постанову Сейму про заборону своїм підданим приймати участь в тій боротьбі – в 1615 році ж він з Михайлом Вишневецьким та чисельними козацькими загонами не тільки атакували Ясси, а й вибили з трону ставленика Туреччини, Стефана Томшу, щоб посадити на звільнене місце Олександра Могилу.
Вже наступного року доля відвернулася від князя Корецького – смерть головного соратника, князя Вишнивецького, уход частини війська через несплату утримання, турецька облога Ясс, битва з військами Томші, поразка під Сасовим Рогом і турецький полон разом з Олександром в стамбульському Єдикуле. Але він не був би самим собою, якщо б просто здався, тому Самійло через довіреного слугу в 1617-ому отримує напилок з мотузкою і здійснює зухвалу втечу.
Переховування переодягненим в купця в християнському кварталі столиці Османської імперії, подорож до одного з іонічних островів, сонячна Сицилія, битва з піратами, корабельне капітанство, прийняття католицизму, особиста зустріч з папою Павлом V, вступ до лав «християнської міліції»… і все це невгамовний український князь встиг лише за рік.
Рідні українські простори зустрічають Самійла Корецького після стількох поневірянь новою гіркою звісткою – померла його молода кохана Катерина. Втрачати йому було вже нема чого, тому знов лави війська Річи Посполитої під командуванням Станіслава Жолкевського, молдавський похід, турецький полон та ув’язнення в стамбульській Чорній вежі.
Всі обставини склалися в негативному для князя ключі: помер його рідний дядько Ян Ходкевич, на допомогу якого він розраховував, султан не звернув уваги і на клопотання англійського короля Якова І… 27 червня 1621 року Самійла Корецького стратили як особливо небезпечного для Османської імперії ворога, але український воїн дорого продав своє життя, вихопивши у одного з дев’яти вбивц ніж та до останнього подиху перетиснутого рушником горла наносячи удари нападникам.
Його законсервоване у смолі тіло, привезене на батьківщину Станісловом Конєцпольським, було поховане в родовій усипальні францисканського кляштору рідного Корця. Тіло його померло, але слава нескореного духу українського князя і зараз живе в народних піснях і легендах.