Історія
Масивна червоноцегляна споруда з двох з’єднаних між собою веж, що зустрічає подорожніх на в’їзді в Грушівку (колишній Олександеркроне) привертає увагу кожного своїм незвичайним для українських приазовських степів зовнішнім виглядом, нагадуючи скоріше міцну цитадель якогось середньовічного замку, а ніж звичайну сільськогосподарську конструкцію (хоча з огляду на важливість її для існування поселення в минулому – не так вже і звичайна).
А почалася праісторія силосних веж в далекому 1857 році, коли сорок молочанських менонітських раніше безземельних сімей отримали наділи на південному березі річки Юшани. Не дивлячись на родючість грунту (прошарок чорнозему складав 25 – 35см), основним зайняттям жителів нового поселення було саме тваринництво. Можливо не останню роль в цьому зіграла наявність на їхній ділянці кількох непридатних для оранки узгір’їв та ярів, трави з яких давала чимало їжі худобі. Однак на зимовий період їх ще треба було зберегти…
При значному зростанні громади саме так, десь наприкінці ХІХ століття, народилося рішення про будівництво громадою силосних веж на західній околиці села. Причому в якості більш довговічного та надійного матеріалу для будівництва було вирішено використовувати цеглу.
Споруда так і продовжувала виконувати свої технологічні функції, не дивлячись на лихоліття першої половини ХХ століття, коли квітуча менонітська громада спочатку була вигнана зі своїх виплеканих охайних будиночків просто в голий степ південніше села новими «господарями життя» – радянськими окупантами на початку 1920-х, потім в рамках московської «колективізації» тих, хто не емігрував змусили працювати безкоштовно на ефемерне «благо народу», після – Москва разом з Берліном втягне весь світ в пекло Другої світової 1939 – 1945 років.
Війна, на щастя, майже не зачепила унікальну споруду на околиці Олександркроне (після об’єднання в 1945 році з сусіднім Ліхтфельдом – Грушівки), хоча деякий час у зв’язку із бойовими діями вона і стояла пусткою. В роки повоєнної радянської окупації вежі продовжували використовуватися в господарських цілях місцевого колгоспу, що якоюсь мірою берегло їх від руйнації всі сім десятиліть комуністичного господарювання.
Завдяки цьому повернення української незалежності в 1991 році силосні сховища в полі на околиці села зустріли в майже первозданному вигляді. Наступні важкі роки становлення України, як самостійної держави, та ліквідація колгоспів призвели до втрати його актуальності. Тому стоїть зараз унікальна для української землі пам’ятка менонітської господарської архітектури без офіційного статусу пусткою, і вітри Часу залишають на її стінах віху за віхою.
Архітектура
Силосні вежі в степу на західній околиці села представляють собою два з’єднаних між собою червоноцегляних триярусних циліндри з абсолютно гладкими стінами, єдиною прикрасою кожного з яких слугують три коробові отвори з архівольтом на кожному ярусі (вікна – на верхніх, двері – на нижньому) та пояс білої цегли, що візуально розмежовує перший та другий.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Запорізька обл., с. Грушівка, вул. Олександрівська.
Як дістатися
Автошляхом Т0401 (Дніпро-Мелітополь), з Токмака по О081869 через села Веселе – Запоріжжя – Новомиколаївка – Могутнє або з Світлодолинська через Орлово – Новомиколаївку – Могутнє до Грушівки, при в’їзді до якої розташована сільськогосподарська споруда.
Приміським чи попутним транспортом, що прямує з Токмаку через Грушівку. Силосні вежі розташовуються при в’їзді в село.