Історія
Грушівський вітряк
Він досі залишається символом того квітучого Олександркроне з охайними будиночками оповитими розкішними садами, яке за кілька десятиліть вибудували в голому степу раніш безземельні менонітські поселенці, які в 1857-ому отримали від управи Молочанської колоні три тисячі десятин землі на правому березі річки Юшанли для створення нового селища.
І хоча з огляду на наявний природній ландшафт з ярами та пагорбами первинним напрямком діяльності селян було тваринництво з ухилом у вівчарство, згодом до нього за прикладом сусіднього Ліхфельда (на протилежному боці річки) додалися плодові садит, а потім – і надприбуткове вирощування високоякісних зернових, які служили служили запорукою процвітання Русі-України.
Нижні яруси вітряка
Однією з перших реалізованих комерційних ініціатив Олександркроне після сільського господарства стала якраз пов’язана з останнім галузь переробки золота українських полів на високоякісне борошно. Протягом нетривалого часу в селищі на сорок подвір’їв з’явилися два вітряних млини Пеннера, Х. Раймера та Вінця (наявний 1888 року побудови, майстер – Конрад). Причому обидва були побудовані на совість – з цегли за стародавніми голландськими традиціями.
Хазяйновита менонітська громада завжди вирізнялася прогресивними поглядами на використання нових досягнень науки та техніки, тому коли в світі стали широко використовувати парові двигуни для механізації виробничих процесів з ціллю в тому числі отримання незалежності від примх природи, молочанські підприємці швидко освоїли нову технологію – так на рубежі ХІХ та ХХ століть в селі з’явився третій млин на паровій тязі. Співвласниками його були ті самі Вінц та Пеннер.
Процвітання Олександркронської менонітської діаспори закінчилася, як тільки червоний прапор москоських окупантів міцно закріпився на будівлі колишньої управи в 1920-ому після падіння царського дому Романових в наслідок Першої світової 1914 – 1918 років, нетривалого періоду відродження незалежності України… це стало справжньою трагедією, бо радянська влада прийшла на українські землі вбивати та грабувати.
Зовнішні елементи крилового валу
Червоні почали з того, що влаштували українцям перший голодомор 1922 – 1923 років, менонітів ж вигнали з їхніх будинків в чисте поле південніше Олександркроне, а всю власність на окупованих землях оголосили своєю – так всі три сільських млини, втім як і всі інші, опинилися в державній власності.
От тільки господарі з тих, хто все життя ледарював та жив за рахунок інших були аж ніякі, до того ж рухома імперськими амбіціями Московія нарівні з Берліном розв’язали найкривавішу в новітній історії Другу світову війну 1939 – 1945 років, після якої в Грушівці (як після об’єднання з Ліхтфельдом став називатися Олександркроне) залишився лише один вітряк на східній околиці села.
Вітряний млин в Грушівці
Він продовжував виконувати свою високу місію аж до 1952-ого, коли випадкова пожежа, що значно пошкодила його механізм-надбудову, назавжди зупинила дерев’яне серце, залишивши лише в якості сумного нагадування про колишнє щасливе менонітське минуле.
В такому стані, досі без офіційного статусу пам’ятки архітектури старий менонітський млин найпівнічнішого села колишньої Молочанської колонії жевріє і донині, більшість її внутрішнього устрою досі, незважаючи на століття забуття, зберігається в пристойному вигляді.
Архітектура
Усічений червоноцегляний чотриярусний, з прямокутними отворами по сторонах світу на кожному з них (борошняний, жорновий, підіймачий, шатровий), усічений конус з товстими стінами, що досі зберігають гнізда опалубок дерев’яних перекриттів був збудований за голландським типом: напівсферичний дах, чотири великих лопаті з автоматичним поворотним механізмом для утримання вітру (дві додаткові малі лопаті).
Робочий механізм грушівського вітряку
Загалом з первинного обладнання (пожежа 1952-ого частково зруйнувала поворотній механізм, дах та великі крила) всередині грушівського вітряка досі зберігаються залишки перекриттів (негода зруйнувала їх першими) та частково металеві, кам’яні та дерев’яні деталі механізмів (дерев’яний центральний вал, жорна, цівкові колеса головного валу та жорен, піднімальний стіл головного валу, корончасте колесо головного валу, криловий вал з гальмівним колесом, віндроза).
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Запорізька обл., с. Грушівка, вул. Олександрівська (східна околиця).
Як дістатися
Автошляхом Т0401 (Дніпро-Мелітополь), з Токмаку по О081869 через села Веселе – Запоріжжя – Новомиколаївка – Могутнє або з Світлодолинська через Орлово – Новомиколаївку – Могутнє до Грушівки, на східній околиці якої розташований менонітський вітряк.
Приміським чи попутнім транспортом, що прямує з Токмаку через Грушівку, вітряний млин голландського типу розташовується на східному кінці центральної вулиці.