Ключ до перетворення в нас самих

Що спонукало його, одного із найбагатших людей свого часу, проміняти блиск вищого світу та шик королівських палаців на аскетичність божого служіння, та ще за греко-католицьким обрядом при вихованні в сім’ї римських вірян, хоч і українського роду. При величезних статках, які дорівнювали більше шестисот мільйонів крон (в перерахунку на нинішні кошти – біля 1,8млд. доларів), плюс здобутий власними зусиллями науковий ступень доктора права, перед ногами Романа Шептицького (ім’я від народження) лежав весь світ.

Але приватна сімейна аудієнція у папи Льва XIII назавжди змінила його життя, і дитяча набожна завзятість, про яку згадувала його матінка, графиня Софії Фредро, взяла верхи над усіма спокусами розкішного життя – він просив для себе у римського Владики можливість приєднатися до братів-василіян. Це рішення роками виплекалося десь глибоко в душі щоденними молитвами такими прекрасно-щирими, що до них приєднувалися всі навкруги, щоденними роздумами та читанням святих писань, візитами до Хирівської колегії єзуїтів та Добромильського кляштору. Саме останній став колискою новонародженого брата во хресті Андрія, коли він склав чернечі обітниці 13 вересня 1888 року.

Ігуменство львівського Онуфріївського монастиря, Станіславський єпископат і, нарешті, у віці тридцяти п’яти років престол Галицької митрополії. Його служіння – це кропітка праця на шляху модернізації тогочасної греко-католицької церкви на ввіреній йому землі: різнобічна освіта для майбутніх пастирів, налагодження міжконфесійних зв’язків, консолідація католиків східного обряду, поборничество християнських цінностей та політичне представництво українських інтересів на польській землі. І це все при активній підтримці українських просвітницьких установ “Рідна школа”, “Сільський господар”, “Просвіта”, заснуванні Національного музею, для якого тільки придбання будівлі коштувало Андрію Шептицькому тридцять чотири тисячі доларів, чисельні фундації на підтримку різноманітних українських установ та митців.

Після окупації Західної України московським червоними радами згідно пакту Ріббентропа-Молотова по розподілу Європи віра та церква опинилися майже поза-законом. Брат Лев Шептицький із дружиною були страчені майже одразу з приходом комуністів, їхнього сина закатовано в Катині. А потім почалася активна фаза німецько-радянського протистояння, під час якої Галицький митрополит проявив себе як один з найкращих взірців християнського милосердя: він відкрито виступав проти будь-якого насилля, ховав єврейських діточок та архівні папери від нацистів, матеріально підтримвав найбільш нуджених та допомагав церквам в скрутному становищі.

Передбачаючи радянські гоніння на церкву після закінчення війни, Андрій Шептицький заповідає своїм правонаступникам не скорятися та обережно зберегти віру крізь всі буревії радянського часу. Він помер від запалення мозку внаслідок ускладнення після грипу 1 листопада 1944 року і був похований у підземних криптах собору святого Юра, де за сорок три роки до того відбулася його інтронізація. А невдовзі ті пророцтва почали збуватися, і Московія в черговий раз спробувала знищити мову, віру та армію України, насильницькою асиміляцією, знищенням інакомислення, русифікацією, деградацією суспільної етики та моралі… Пройде ще багато часу перш ніж слова великого Владики: “Найголовніший чинник єдності – українська мова” та “Ключ до перетворення України знаходиться в нас самій” надеруть для суспільства потрібного сенсу та призведуть до конкретних дій.

13-12-2019 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.