Історія
Історія Львівського національного почалася, як і літочислення майже всіх закладів подібного типу, завдяки чернечому братству єзуїтів, які влаштувалися в серці Галичини ще наприкінці XVI століття. Так за підтримки влади Речі Посполитої вже в 1661 році на базі організованої за пів-століття до цього єзуїтської школи-колегії дипломом Яна II Казимира (1609 – 1672) було затверджено другий на території нинішньої України вищий навчальний заклад (за два роки до цієї події в Києві відкрилася Києво -Могилянська аккадемія).
З тієї пори ім’я університету у Львові ще сторіччя буде невідривно пов’язано з католицьким чернечим орденом, що принесе йому процвітання, значне розширення навчально-наукової бази (власна бібліотека і друкарня) і європейську популярність, але буквально через рік після зміни підданства галицьких земель на австрійське (1772 рік) оплот науки був закритий у рамках політики боротьби з націоналізмом.
Однак прогресивну наукову думку не так-то просто було зупинити, а національну самосвідомість придушити, тому простота прийнятого рішення про ліквідацію призвела до зворотного ефекту, що вже в 1784 році вилилося у відновлення діяльності львівської альма-матер з викладанням на чотирьох факультетах: медицини, теології, філософії та права. Правда в 1805 австрійською владою була зроблена ще одна спроба приборкати непокірний дух знань – її статус на дванадцять років був знижений до ліцею із збереженням обсягу викладання.
Протягом усього XIX століття починаючи з другої чверті Львівський національний університет, як флагман освіти західної України, постійно розширює свої горизонти, збільшуючи викладацький склад, відкриваючи двері перед жінками, розширюючи кількість спеціальностей, що вимагає від керівництва все нових і нових приміщень, літератури, практичної бази.
Так в 1844 році спеціально для навчальних цілей був побудований корпус на вул. Миколая (нині Михайла Грушевського), потім у 1891-ому на вул. Длугоша (святих Кирила і Мефодія) з’явилася будівля хіміко-фармакологічного факультету, а через три роки і медичний корпус на вул. Пекарській прийняв у свої обійми перших студентів.
Нові віяння в політиці 1918 року, пов’язані з наслідками Першої світової, віддали Галичину в руки Польщі, що відразу ж позначилося на головному її вищому навчальному закладі – викладання українською мовою було заборонено, науковий склад пройшов жорстку чистку, а кількість студентів української національності строго регламентувалося. І тільки в 1933 році намітилися перші зрушення в ослабленні цієї політики одного з найбільших університетів Польщі (до 1938 року кількість його студентів перевищила п’ять тисяч осіб), хоча йому за цей час (1923) і було передано будівлю Галицького сейму, а наукова робота не припинялася ні на хвилину.
Лише Друга світова змогла внести корективи в розмірене існування Львівського національного, коли після входження на на територію Львівщини радянських військ в 1939 році він був оголошений вільним від будь-яких класових і національних обмежень, а також зазнав кардинальних змін вже з приставкою в якості імені видатного мислителя Івана Франка – медичний факультет було виділено в окремий інститут, теології – і зовсім перестав існувати, відкрито нові кафедри історії, фізичної підготовки та філології. Але другий її етап (1941 – 1944) – став дорогий втрат для алма-матер: більшу частину її професорсько-викладацького складу було знищено, фонди розграбовані, а навчальні корпуси закриті.
У повоєнний час силами студентів і викладачів вищій навчальний заклад швидко відроджується до життя, і з тих пір гордість української освіти рік від року стає все краще, завойовуючи популярність серед абітурієнтів як один з найбільш престижних в країні (на початку нового тисячоліття кількість його студентів досягає десяти тисяч, що навчаються на вісімнадцяти факультетах). Сьогодні до його складу входять крім семи науково-дослідних інститутів і трьох коледж, власний ботанічний сад, шість музеїв і астрономічна обсерваторія.
Архітектура
У другій половині XIX століття в архітектурі Австрійської імперії безроздільно царював неоренесанс, що відбилося на зовнішності практично всіх громадсько-адміністративних будівель того часу спорудження. Не була винятком і будівля Галицького сейму, споруджена в період з 1871 по 1881 за проектом Юліуша Кароля Хогбергера (1840 – 1905), яку нині займає головний адміністративний корпус першої львівської альма-матер.
Зовнішній периметр Львівського національного відповідно до стилю багато прикрашений декоровими елементами: тут руст першого ярусу вигідно підкреслює протяжність силуету, а прямі лінії другого – вносять спокійний ритм гармонії; напівколони іонічного ордера арочних вікон з трикутними сандриками візуально спрямовують будівлю увись, а міжвіконна ліпнина вносить збалансованість загальної композиції; легкість балюстради служить мостом між двосхилим дахом і відкритим простором, а різноманітність використаних деталей формує закінченість образу.
Центральний частину фасаду, нині університетської, триповерхової будівлі прикрашає колонний портик коринфського ордера з арочною галереєю на першому ярусі, жвавості якому надають дві групові скульптурні композиції з боків від головного входу Т. Рігера – «Пряця» (праворуч ) і « Освіта» (ліворуч). Вінчає ж цю пишність аттик із скульптурою того ж майстра «Покровітельскій дух Галичини».
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Університетська, 1.
Офіційний сайт: http://lnu.edu.ua
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М11 (Пшемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів). Потім по місту від пр. Свободи прямувати: вул. Академіка Гнатюка – вул. Листопадового Чину – вул. Університетська, на якій розташований Львівський національний.
Громадським транспортом до Львова. Потім міським транспортом до пр. Свободи (орієнтир – Єзуїтський монастир). Далі, перейшовши зелену зону, вздовж вул. Академіка Гнатюка, вул. Січових Стрільців вийти до будівлі університету.