Талановитий художник, геніальний поет, великий патріот для переважної більшості українців Тарас Шевченко залишається своєрідним ідолом, напівбогом, сухою сторінкою в шкільному підручнику, але за всією цією байдужою бронзою з похмурим поглядом з-під насуплених косматих брів окупаційна радянська влада сім десятиліть намагалася назавжди поховати звичайну людину безумовно неординарну, але зі своїми бажаннями, сумнівами, пристрастями, слабкостями, помилками.., безликістю створюючи прірву байдужості аж до ненависті між Кобзарем та його народом.
В одній мудрій книзі написано: «Не створи собі кумира!», розфарбовуючи світ в одноманітні білі та чорні смуги без напівтонів. І життя стане на багато цікавіше та різнобарвніше; людину треба сприймати цілковито разом з усіма її недоліками та перевагами через призму її вчинків, а не малювати вигаданий примарний образ, щоб одного разу розчаруватися.
От взяти хоча б ситуацію з «таємним» Кирило-Мефодіївським братерством мислителів-неофітів з єдиною зброєю у вигляді здорового глузду на вісті пера, плітки про яке занурило цілу Московську імперію разом з імператорським домом, всіма силовими відомствами та громіздким адміністративним апаратом в стан липкого страху з нічними жахами на межі паніки: після арешту та пошуків по всьому тілу братчиків міфічного татуювання гетьманської булави (можна лише здогадуватися, де царська «охранка» його шукала) Миколай Гулак тримається спокійно та серйозно, Андрузький, Белозерський, Костомаров зламалися і визнали фальшиві обвинувачення, Пантелеймон Куліш і зовсім почав співати оди радості нищетельці Січи, німкені Катьці ІІ.., а Шевченко не тільки не втратив присутність духу, а і всіляко жартував та веселився над своїми катами. До того ж замість зламати чи хоча б приборкати його дух, ця ситуація лише надихнув його на гумористично-гостру сатиру на адресу московських гнобителів, взяти наприклад його геніальні «У казематі» з «садком вишневим коло хати».
Чи жінки, яких Тарас був чималим прихильником: «походні» дружини московських солдатів, калмички, татарська красуня-Забаржада з числа «дам для веселощів» в Оренбурзько-Аральському засланні, чи відвідини Нижньо-Новгородського борделю мадам Гильде під суворим наглядом царської таємної поліції (яка проте не встежила, котра з тих кокетливих панянок вкрала у Шевченка його аванс за роботу в 125 карбованців), довгі залицяння до вітряної акторки Каті Піунової з трупи Новгородського міського театру (що з клеймом «моральних злиднів» були забуті всього через кілька днів після її відмови), після десятиліття відсутності у столиці один із перших візитів до петербурзького будинку розпусти і останнє неподілене кохання до Ликери Полусмак, яке довело його до гробової дошки.
«Мочеморди» та міф про алкоголь… Роман Тараса Григоровича з хмільним змієм почався ще в юнацтві, чому чимало посприяв богемний образ його життя зумовлений подарованими природою талантами. Ось тільки українець родом, душею і тілом він категорично не сприймав звичайне на Московщині пиття горілки «відрами» чи як-то кажуть «до покладання риз». Документально навіть зафіксований випадок, коли Шевченка поставили перед вибором: або питятика на рівні з усіма, або донос — він обрав останнє. Трохи втратив міру він лише на останньому році життя і знов-таки через відмову фатальної Ликери Полусмак.
А ще були улюблені митцем анекдоти про москалів, оголений автопортрет, іноді доволі жорстокий тролінг друзів… Пошукайте в біографії своїх кумирів чи ідолів цікаві факти, і вони стануть вам зрозумілій і ближче.