Німеччину, Францію, Італію, Австрію… та ще чотири з половиною десятка країн по всьому світові зразка 1648 року об’єднувало одне — хвиля не зв’язаних між собою революцій викликаних загальною трансформацією суспільства. Всі вони мали свої власні історико-економічні передумови, але єдину мету — повалення існуючого монархічно-феодального ладу, перевід громадянського товариства на базові демократичні засади існування. Головною проблемою існування імперії Габсбургів після поділів Польщі була згуртованість та висока національна свідомість корінних народів на новоприєднаних землях.
Весна народів в Австрії почалася, як водиться, на віденських столичних вулицях велелюдними демонстраціями в березні 1848-ого. До східних ж околиць країни революційний рух докотився за лічені тижні тижнів, коли з 18 березня у Львові, а чотирма днями пізніше у Чернівцях почався народний рух з вимогою політичних змін, які з одного боку викликали шалений опір урядових воєнізованих, готових відкривати вогонь на ураження підрозділів, а з іншого — формування повсталими для власного захисту національної гвардії з числа найбільш підготованих та вмотивованих свої прибічників.
В наслідок невщухаючого повстанського руху 13 квітня була створена польська Рада Народова, місцевим греко-католицьким духівництвом на ім’я губернатора подана петиція про повернення українцям прав на власні землі (19 квітня), а через два тижні почала діяти Головна Руська Рада (2 травня), що зібрала двісті тисяч підписів з вимогою української автономії.
Весь революційний потенціал змістився саме на східні околиці імперії після придушення силою імператорських штиків влітку 1848-ого виступів в Празі та Кракові. Так на Буковині колишній депутат при австрійському парламенті Лук’ян Кобилиця разом із загонами добровольців невпинною ходою звільняв споконвічні русинські землі село за селом від владних призначенців Габсбурзької монархії та встановлював народовладдя.
Тим часом Галичина лише збиралася прийняти головний бій тієї війни, формуючи загони опору зі студентства, містян, колишніх і діючих силовиків. При чому в середині самого табору повталих намітився розкол на прибічників відновлення Польщі в кордонах до 1772 року (в червні на празькому Слов’янському конгресі вимоги були змінені на поділ галичанських земель на окремі українську та польську частини з окремими адміністраціями) та захисників Головної Руської Ради, що виступали за об’єднання всіх етнічних українських земель від Закарпаття до Дона та Кубані (останні на той час знаходилися під московською окупацією).
На Закарпатті рух на об’єднання з українськими землями почав набирати сили ближче до осені 1848-ого, коли цілі села повиходили з-під урядового контролю, так що Францу Йосипу І довелося кликати на допомогу сто тисячне московське військо на чолі з генералом Паскевичем для вгамування повстання русинів.
Основні ж події осінньої компанії Весни народів розверталися навколо Львова: 1 листопада від отриманих в сутичці з австріяками ран помер кравець Навроцький, що стало своєрідним каталізатором гострої фази протистояння, одразу містом починають з’являтися барикади та блокпости, наступного дня після відмови містян припинити опір урядові війська обстріляли міський центр з артилерії. Наслідки були жахливими: згорілі бібліотека, ратуша, тодішня театральна будівля, університет, технічна академія… окрім того в полум’ї назавжди згинули сорок тисяч унікальних рукописів та стародруків. Того ж дня Лівів капітулював на умовах імперської влади.
Буковина чинила опір аж до травня 1849-ого, поки через зраду верховинського священика Вешнєвського австріяки не заарештували головного ідейного натхненника місцевого опору Лук’яна Кобилицю, провину якого влада так і не змогла довести в суді, натомість підступно вбила два роки по тому за так до кінця і не з’ясованих обставин. Сам край в результаті Весни народів фактично отримав зменшення тиску на національні громади з правом мати власні культурно-освітні осередки.
Закарпаття, що в січні 1849-ого висунуло через делегацію на чолі з Адольфом Добрянським вимоги до імператора про об’єднання підконтрольних йому українських земель (Галичина, Буковина, Закарпаття) в єдине адміністративне утворення з широкими правами, частково домоглись-таки задоволення своїх вимог -за рік австрійська влада на українському Закарпатті створила самостійний Руський дистрикт з Ужгородом в якості столиці та місцевими уродженцями на керівних посадах.
Загалом ж Весна націй стала каталізатором для початку відродження української націоналістично-самостійницької свідомості після століття забуття.