Один з найпрекрасніших моментів життя, що знаменує собою перехід від безтурботного юності (в якому б віці вона не настала) до дорослого життя; розважливий крок, разом з яким з’являються обов’язки, відповідальність, уроки толерантності та терпіння — чарівне весілля, хвилюючий момент, який закарбовується в пам’яті назавжди.
Підготовка до нього — цілий ритуал, кожен з елементів до найменших дрібничок якого носить свій глибинний сакрально-пророцький зміст ще з прадавніх, іноді дохристиянських часів, від заручин до безпосередньо веселого гуляння. Тому-то навколо весільного дійства і існує так багато накопичених за тисячоліття поколіннями українців пращурів забобонів, прикмет, вірувань…
Так вдало обраний момент для весілля вважаєтеся запорукою доброго шлюбу; традиційним українськими «щасливими» днями вважалися середа та неділя, з місяців — лютий, червень, серпень, вересень та листопад, а «поганими» — четвер і субота, по місяцях відповідно — січень, травень, жовтень. При чому гарна погода, хоч і пророкує молодятам сонячне життя, але без особливих статків, які мають прийти разом зі снігом та дощем (чим рясніше опади — тим заможнішою буде родина), вітер ж — до постійних сварок та негараздів (бо добро і гроші видує). Саме ж святкування має відбуватися виключно на власні кошти (інакше – нова сім’я буде все життя в боргах), для цього ж під п’яту в правий черевик молодого кладуть монетку.
Одяг для наречених має бути новим. Але лише старе не шнуроване взуття, як подейкують в народі, гарантує родині безбідне життя. Білизна має бути обов’язково білою, а одяг — не зеленим (до туги та розлучення). Особлива увага має бути прикуто до сукні нареченої, яка на весілля має обов’язково бути новою (життя з чистого листа), цільною (єдність пари) і не баченою раніше нареченим (довгі роки разом), під час свята максимально зберегти свою чистоту (хоч при випадковому розриві зашивати її не можна), а в подальшому — ретельно збереженою. Чужа весільна сукня — повторення долі попереднього подружжя.
До придбання обручок, як головного символу шлюбу, що супроводжуватиме пару все життя через духовний зв’язок, треба за народним повір’ям ставитися дуже ґрунтовно, адже гладкі без візерунків та камінців однакові каблучки стануть запорукою рівного подружнього шляху, і чим ширше вони будуть — тим заможніше майбутнє родини; взяти на вінчання батьківські кільця — повторити їхню долю. Окрім того упустити обручку на весіллі — до зради, торкнутися кільця молодят на святі — до власного весілля, приміряти чужу каблучку — вкрасти партнера у власника (те саме — подружка поперед нареченої в дзеркалі).
Передвесільні клопоти окрім організаційних починалися із заготівлі продуктів до святкового столу (їх мало вистачити з лишком, щоб всі гості залишилися ситі і від щирого серця бажали молодятам щасливої долі разом), а головні забобони — з випікання короваю, як головної страви і символу щедрого частування. Так всі його інгредієнти мали бути насвіжішими та найвищої якості, коровайниці в чистому святковому одязі з добрими думками, а приміщення тільки-но прибраним з вимитими віконцями (щоб майбутнє подружжя були чистим та світлим). За прикметами — який вийде коровай, така буде і сімейне життя молодят: гарний і рівний — спокійне і щасливе, кривобокий — один з подружжя буде домінувати і «тягти ковдру на себе», підгорілий — з «гірчичною» та розчаруваннями, тріснутий — до розлучення.
В весільний день дружба має пильнувати, щоб злі люди не перетнули дорогу молодятам з пустим відром чи коробкою (що віщувало їм погану долю), від навроту на підклад одягу пришпілювали булавку голівкою долу, а також прикривали обличчя дівчини вуаллю. Прикрас на нареченій має бути мінімум, а перли — під забороною, як символ удівства. Щоб відігнати та заплутати злих духів в день весілля — треба стріляли в повітря навколо будинку, гучно сигналити та їхати до храму (РАГСу) звивистою дорогою без оглядки. Зло не зможе пройти поміж парою, якщо молодята весь час триматимуться за руки (іноді для надійності батьки зв’язують їх рушником), а в їхній оселі пануватиме злагода, якщо на весілля вони не отримуватиме на подарунок колюче-різальних предметів.
Існує також прикмета, що перший сталий на рушник в храмі буде головним в родині, а після побрання молодята мали якнайдовше мовчати, адже перший заговорилий все подружнє життя буде в підкорену положенні. Те саме стосувалося паляниці, яку тільки-но одружені мали розломити між собою перед входом до хати — у кого в руках лишиться менший шмат, той довіку буде «під каблуком», і весільного короваю — хто відкусить більше, той і головуватиме. Якщо молодята не хочуть в подальшому бути «притиснутими» сімейними негараздами, під час всієї святкової трапези їм варто сидіти рівненько-рівненько, не спираючись на спинку стільця (для посилення прикмети можна було нареченій за пазуху покласти шматочок цукру).
Подарований молодим букет (символ його кохання) наречена має тримати під час церемонії в руках, за столом він має стояти навпроти неї, а наприкінці вечора за давньою української традицією – забрати із собою, засушити та берегти разом з весільною сукнею, а для побажання подружкам знайти сімейне щастя молода наприкінці застілля мала посмикати скатертину; за сучасною модою букет треба кинути через спину неодруженим дівчатам (котра зловить, наступною вийде заміж).
Щоб шлях разом для молодої пари був м’яким, дорогу їм вистеляють килимами; щоб подружнє життя було повним, багатим, солодким, їх біля храму та перед входом до хати осипають щедрою рукою зернятами пшениці, монетками та цукерками; щоб в домі завжди було щастя, перший келих після випитого шампанського в новому статусі треба розбити; дружина все життя буде цінована своєю половинкою, якщо він внесе її в хату на руках; для подальшої згоди весільний торт подружжя ріже наприкінці свята, тримаючись за рукоятку разом — перший шмат молодиця кладе на тарілку коханого, потім він робить те саме. А ще молодятам не можна дивитися на себе в дзеркало та фотографуватися разом в весільному вбранні до офіційного одруження, танцювати з іншими окрім батьків (щоб не було зради).
І хоч дотримання всіх цих вимог і не гарантує парі безхмарне майбутнє разом, але як мінімум додає «перцю» до солодкого святу для більш гострого та незабутнього сприйняття моменту.