З Україною в душі або народжуються не залежно від національності та віри сповідання, і тоді вона поруч все життя, як би далеко від неї не знаходився, або ж — ненька не болить. Німецька сім’я Вагнерів лише волею долі опинилася на українській землі в момент, коли Рудольфу судилося з’явитися на світ (батько-військовослужбовець був переведений по службі на Прикарпаття), але саме це стане одним з провідних фактів, що визначить все подальше життя хлопчини.
Від народження в передвоєнному 1911-ому його дев’ять років колисала-плекала Україна-ненька в лагідних обіймах львівських Дуліб (нині Стрий). Нетривала румунська пауза, і за вищою освітою він повернувся до своєї малої батьківщини, вступивши в 1930-ому одразу на два факультети (філософський та теологічний) Чернівецького університету, де приєднався до лав Активної Армінії Чернівців.
Навіть його дипломна Філіппсовського університету в німецькому Марбургу була пов’язана з Україною – «Український реформаційний рух в Східній Галичині: його історичні, духовні та культурні засади». Цілком закономірно, що і роботу собі молодий спеціаліст Вагнер підшукав відповідну — посада асистента в столичному Інституті Східної Європи та Берлінському університеті, завдяки чому він отримав ступень доктора філософії перед самим початком Другої світової (в 1938-ому).
При цьому активна натура Рудольфа не могла залишитися осторонь від фундаментальних історичних подій, що розгорталися в рідній йому по крові країні в 1930-х: лави Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, її військова поліція (СС), повернення на Буковину в 1940-ому у складі комісії з переселення місцевих німців до окупованого польського Райхсгау Вартеланд, що діяла в стінах чернівецького готелю «Пансіон сіті», важке поранення, Головне управління безпеки Рейху…
Кар’єра у лавах СС у повоєнні часи не завадила герру Вагнеру після британського полону підписати хартію німецьких висланих, стати голосом бухенландських німців, увійти до Баварського парламенту.., а разом з тим завдяки в тому числі його зусиллям відродилося Німецько-українське товариство (1948), в Мюнхенському університеті з’явилася кафедра Східноєвропейських та соціальних наук (1954), побачила світ колективна монографія «Alma mater Франціско-Йозефіна – Чернівецький Університет» (1975), були організовані земляцтва буковинських німців з власною друкованою «Der Sudostdeutsche» (1979).
Взагалі з виходом на пенсію професор Рудольф повністю поринув у вивчення та популяризацію на Заході українства. Його зусиллям на цій ниві зобов’язані своїм існуванням ціла низка наукових статей німецькою, накшталт «Вибрані розвідки до історії Буковини» та «Від півмісяця до двоголового орла», що включають в себе не тільки історію буковинських німців, а й загалом дослідження всіх аспектів розвитку краю в історичній ретроспективі.
Україна теж не забула свого героя гідно відзначивши його вклад у відновлення історичної правди та налагодження німецько-українських зв’язків: звання члена кореспондента монреальської Могило-Мазепинської академії наук, почесний докторський ступень своєї Альма-матер, стрічка Українського Запоріжжя… Він поринув у небуття з висоти слави своїх історико-наукових досягнень героя двох народів, маючи за спиною крила дев’яноста двох років життя з усіма його злетами, падіннями, вчинками.