Вся їхня надпотужна сила ховається у одній єдиній Чорній книзі, на сторінках якої ноликами і паличками закарбоване все зло світу та засоби керування ним за допомогою заклять, молитов, ритуалів та предметів-амулетів. Вважається, що ті бісові книги (їх ще в народі звуть Чортовими бібліями) з чорними сторінками та білими знаками замість літер прийшли в Україну з дрімучих північних земель Залісся, де людожери-андрофаги тисячоліттями поклонялися дияволу з людськими і тваринними жертвоприношенням.
Сучасним чорнокнижникам ці книги дістаються в спадок від їхніх духовних пращурів (адже природними вони бувають лише за народженнням в четвертому поколінні неодруженими жінками, а набутими — через річне служіння у вовчій подобі іншому чорному чаклуну або через отриману річ чи дотик на смертному одрі останнього, бо без передачі своїх знань він не зможе померти). Вони її бережуть, які зіницю ока, бо з втратою книги перетворяться на пересічних смертних з цілим мішком не невідмолених гріхів за плечима, який буде його тиснути долу кожного дня все сильніше, перетворюючи на горбатого розбитого немічами та хворобами старого попри його фізичний людській вік.
Випадкову ж людину при одному доторку до Чорної книги за легендами вмить оточувють нізвідки вистрибнулі полчища всілякої нечисті, кожен з яких вимагав у неї для себе роботу по організації бід та лиха. І якщо чоловік не зможе дати гідної відсічі служителям сатани (роботи, яку вони ні за яких обставин не зможуть виконати, накшталт сплести сорочку з сонячних променів), то всі ці біси на мотузці утягнуть його до пекла.
Чорнокнижники чи фармазонщики, як їх ще кличуть в народі, за допомогою своїх злих чар можуть впливати на минуле і майбутнє, бачити що коїться на землі та під землею, спотворювати почуття людей та фізичну реальність, за допомогою магічного дзеркала бачити загублене та ворогів. Тому і звертаються до них люди не обтяжені докорами сумління, щоб отримати те, що долею не судилося. Всього-то і треба: вийти опівночі в поле, порізати мізинець правої руки і поставити свій підпис на запропонованому магом договорі з дияволом про передачу своєї душі після смерті в повне розпорядження володоря пітьми. Саме так жадаючий грошей отримував «не розмінний карбованець» (фармазонський), яким сплачуєш, а він знов з’являється в твоїй кишені.
Кажуть чорнокнижника можна впізнити по білому гостроверхому капелюху, який як світло ліхтаря приманює слабкі душі. Існують перекази, за яким він замальовує овець своєї пастви після продажу души дияволу (за це нібито душепродавець отримує окрему платню), а якщо людина зраджує чорну віру і повертається до Бога (замальовка темнішає), він б’є ножем той портрет і людина помира. А хто підслуховує-підглядає фармазонів — стають глухими чи сліпими відповідно.
У владі чорнокнижника окрім великого бісівого війська — насилати для покарання чи залякування цілого селища страшного граду з буревієм чи посухи, які руйнують все на своєму шляху, і живе, і неживе. І в цьому зупинити його може лише непроста людина, гонихмарник, який нагим з великодним бубликом та освяченою свічкою в руках тричі обходить те селище кругаля, а потім крізь отвір бублика промовляє закляття проти насланого чорнокнижником граду або навпаки — зазиває дощ.
За твердженнями українських старих, їздять чорнокнижники на вовках в клубних хмарах між двох світів, де збирають дощову воду, яку заморожують, б’ють на кавалки та скидають на шкоду людям. Зграї сірих одночасно виступають їхньою особистою гвардією охорони. А коли фармазони засинають, повітряний демон (замість душі) залишає їхнє тіло, що залишається бездиханим до моменту пробудження, і блукає світом, приймаючи різні личини. І тільки під час цього сну-напівсмерті їх можна вбити, проткнувши осиковим кілком серці; ховати ж обов’язково підрізавши п’яти. Та сама процедура плюс перевертання викопаного тіла чарівника на інший бік, допомагає у випадку коли його дух щоразу повертається додому (якщо він не встиг перед смертю передати свї Чорну книгу та магічні знання).