Двері року, він ділить рік навпіл, залишаючи за зачиненими всі накопичену за минулі місяці від’ємну енергетику з її негараздами, печалями, турботами, все лихе та недобре, чому нема місця в прийдешньому світанку майбутнього. Недарма його другим ім’ям було «Януаріус», адже в давні часи його опікуном та захисником виступав давньоримський дволикий Янус, головний бог-ключник обох світів та брами між ними.
Традиційно українською – Січень, бо «снігом щоки січе, морозом вуха пече» як середина зими виступає концентрованим ототожненням холоду («Січень січися, а сім’я до печі тісниться» чи «Січень січе та морозить, газда з лісу дрова возить»), хоч у порівнянні з Груднем сонце все частіше проглядає крізь димчасто-сірий муар небесного покривала. Тому українці його охрестили ще Василь-місяцем, Вогневиком, Льодовиком, Першим, Колядієм, Прозимецем, Скріпуном, Сніговиком, Сніженем, Царем морозів, Ясень-місяцем…
В прадавні часи на українській землі Дана, матір Всесвіту, покровителька води, з якої вийшло саме життя і куди воно неодмінно повернеться, щоб відродитися знов за законом безкінечності буття. За переказами старих, вона приходить з Небес на Землю найкоротшою стежкою, що з’являється лише в ніч на Водохрещу, щоб увібрати всю силу вогню Сонця і виконати своє божественне призначення. Тому тисячоліття тому Січень іменували Роздвом, що означало народжений вогнем і водою. І хоча християнство пов’язало дванадцять страв на святковому столі з Тайною вечерею, але споконвічно це число знаменувало астрологічну кількість місяців (знаків зодиаку) та число міфологічних ночей створення Всесвіту.
Бояк після Предтечі (7 січня) в народі вважається, що пів зими позаду, то традиційно в українських селах починали готуватися до прийдешньої весни, прислухатися про що шепоче-натякає Колядій: в січні іній на стогах – до мокрого літа та злого жита, якщо в січні морози — готуй плуга та вози (чи січень холодний — рік хліборобний), січень найгостріший — рочок найплідніший, січень дощами змочить — весь рік зурочить.
В народній уяві він — відчайдушний шибайголова серед своїх братів, зимових місяців, до того ж в сім’ї найсильніший і найспритніший, за що його особливо виділяє батько-Мороз. Вдвох вони полюбляють бешкетувати, поскрипуючи гілками дерев та стріхами хат («Січень приходить, мороз хати обходить»), морозячи все живе і не живе («Січень наступає, мороз все навкруги обнімає»), налітаючи несподіваними заметілями («То сніг, то завірюха, бо вже Січень коло вуха»).