Він той, завдяки кому на світ народилася українська сучасна популярна музика, наслідком чого в тому числі можна вважати відродження української національної свідомості і культури загалом після десятиліть забуття. Тим більш вагоме значення внеску Володимира Івасюка, що підняти хвилю патріотизму та цікавості до національної культури він зміг в умовах московської радянської окупації зразка 1970-х, але саме за це він і заплатив найвищу ціну — своє ЖИТТЯ.
Народженням в повоєнному 1949-ому в буковино-запорізькій вчительській сім’ї Михайла та Софії Івасюків йому сама доля подарувала унікальний шанс увібрати в себе ще малечою всю строкато-прекрасну та чарівно-барвисту українську культу у всьому багатстві різномаїття її відтінків від сходу до заходу. Адже і батько, письменник, літературознавець, фольклорист, і турбота матінки оточили маленького Володимирка тим прекрасним світом українства, який один раз полонивши душу, не відпускає її до самого кінця.
Музику під професійним наглядом викладачів хлопчина почав опановували п’ятирічним в створеній в тому числі зусиллями його татка музикалці по класу скрипки в рідній Кіцмані. В тринадцять — він учасник підсумкового концерту музикальних шкіл Буковини, за рік — закінчення класу скрипки та початок опановування фортепіано в рідній Альма-матер. А в п’ятнадцять він покладе на ноти написану батьком «Колискову» та створить шкільний дівочий ансамбль «Буковинка», що стане його першими самостійними творчими кроками.
Причому його аматорсько-продюсерська діяльність виявиться на стільки успішною, що за рік його «Буковинка» переможе в республіканському конкурсі та візьме участь в урочистому концерті до 25-річчя возз’єднання Буковини з Україною.
Переїзд до Чернівців, вступ до місцевого Медичного інституту і відрахування першого дня навчання «за політичну ненадійність». Завод «Легмаш», де він керував місцевим хором. Перша премія обласного пісенного конкурсу. Поновлення навчання в Медичному.
В дев’ятнадцять з телевізійно «Камертону гарного настрою» фактично почалась професійна музична кар’єра молодика з буковинської Кіцмані. «Я піду в далекі гори», «Водограй» і доленосна «Червона рута» за кілька років перетворять Володимира Івасюка на музичну зірку та ікону української популярної музики. Далі будуть Львівська консерваторія, перемоги і перемоги у різноманітних вітчизняних та міжнародних музичних конкурсах, зоряний творчий шлях, хоч з консерваторії його врешті-решт відрахували за невідвідування зайнять. Через рік він відновиться з аргументації – пропуски «по хворобі» з липовою довідкою від знайомої психіаторки, яку пізніше КДБ використовує для фальсифікації справи про його нібито «самогубство».
Широка популяризація Івасюком української культури завдяки легкості та мелодійності його легкозапам’ятовуючихся пісень не пройшла повз пильне око московських псів комуністичного режиму. Чи це стало останньою краплею, щоб терпець червоних катів урвався і було прийняте рішення про ліквідацію тридцятирічної української знаменитості, залишається під великим питанням, як і самі обставини загадкової його смерті.
З інформації, що доступні широкому загалу, вже тоді можна було зробити висновки про кричущу не відповідність московської «офіційної версії» слідства через чисельні не стиковки реальному перебігу подій з фатальним кінцем.
З фактів відомо, що 24 квітня 1979 року Володимир вийшов з дому на годину в консерваторію з портфелем нот, пообіцявши матінці повернутися за годину. Коли батьки не дочекалися його не тільки за годину, а й до вечора, то забили на сполох і звернулися того ж дня з відповідною заявою про його зникнення до органів правопорядку. Тіло молодика було знайдено аж через 24 дні в лісі на льівських околицях повішеним на висоті 170см від землі на чотирисантіметровій в діаметрі гілці сімнадцяти метрового буку.
Офіційна версія московських окупантів надрукована дрібним шрифтом в місцевих газетах: самоповішення через психічний розлад.
От тільки невідповідності в справи смерті народного улюбленця Івасюка, починаючи від обіцянки повернутися через годину та прихоплених нот до так званого «випадкового» знайдення тіла солдатом радянської армії, який нібито «розгортав» у тій місцині «бойові дії» з товаришем, московським карателям так і не вдалося поховати серед тон кримінальної справи.
Питання: де знаходився Володимир два дні від моменту зникнення до «офіційної» дати смерті 26 квітня, чому на тілі залишилися сліди чисельних побоїв, чому його тіло в доволі жвавому Брюховицькому лісі було знайдене лише через три з половиною тижні, чому за цей час на відкритому повітрі тіло не набуло ознак розкладання та не було пошкоджене дикими звірами і комахами, чому були «знайдені» сліди взуття на гілці повішання, що знаходилася на висоті всього 1,7м від землі при зрості самої жертви 1,71м, чому нога покійного впиралася в землю, чому на тілі були відсутні характерні для повішення ознаки (висунутий язик, сліди випорожнення) — тоді так і залишилися без відповіді.
Тіло української легенди було поховане на Личаківському цвинтарі 22 травня 1979 року. Труну з тілом українці від самої його домівки до цвинтаря несли на руках крізь скорботний натовп, що вишикувався на вулицях, балконах, дахах, деревах… вздовж усього маршруту прямування траурної процесії з тілом закатованого українського митця в останній земний суцільно встелений квітами шлях. Похорон, не дивлячись на заборону московської окупаційної влади (білети в касах на Львів по всій Україні не продавалися, міліціянти затримували в місті навіть невеличкі групи людей) перетворився на мовчазну акцію непокори українців всієї країни, від сходу до заходу, народний день національної жалоби.
За цю акцію московити жорстоко помстилися українцям: кого за грати запроторили, кого з роботи викинули в «вовчим білетом». Могилу Івасюка довгий час охороняли КДБісти, плюндрували її, кілька разів спалювали, переписували та переслідували відвідувачів… але українці не здавалися і кожного дня на його могилі з’являлися нові квіти та записки з молитвами за душу митця до Бога.
Резонансна справа була поновлена вже за незалежності України 12 червня 2014 року, і слідчими через п’ять років було встановлене, що Івасюк не міг вчинити самогубство таким способом, його вбивство скоїла група осіб, імовірно з представників московських каральних органів КДБ. Причини злочину та конкретні особи, що його скоїли, досі залишаються не встановленими.