Вони — прямий матеріальний зв’язок між двох світів через Матінку-Землю, яка дарує життя і вічний спокій після нього. Саме тому кожна частина коноплі від стеблини до останнього зернятка в українській культурі знайшла своє використання, адже традиційно духовна захисна сила цієї рослини найбільша від усіх існуючих на землі; недарма ж за легендою Кирило Кожум’яка, йдучи на двобій зі змієм, обмотався саме коноплями.
Сама рослина з давніх-давен в Україні слугувала невечерпним джерелом сировини для виготовлення нитки для тканини, а також в якості клоччя, в тому числі для набивання очіпків. Причому традиційно її висівають двічі за сезон: раніше на пагорбах «на пряжу» на 5 — 7 тижні Великого посту минаючи Вербну, пізніше — в низинах «на насіння» в травні-червні разом із гречкою. Сівали із спеціальних «замашних» штанів, що набивали до крайців та несли на плечах; їх після посіву вішали в хаті на сволоку, щоб конопель до стелі було.
Для кращого врожаю сівач мав перед роботою з’їсти три обрядових яйця з яскравим жовтком, слов’янських символи світоустрою. Лушпиння з них розкидали на місці засіву (за іншою версією – яйця закопати на полі, а через три дні викопати і з’їсти, натомість встромивши три зв’язані червоною ниткою гілочки білої верби), щоб «були коноплі м’які і жовті, як віск». І краще, щоб це сталося перед добрим дощем, що віщував гарний врожай («як посіяти коноплі під дощ, будуть рясні, а як у годину – обридні»). Також в день посадки «не годиться в землю кілок вбивати», щоб духи землі були прихильними до вибагливої рослини, і сіяти лише босоніж («щоб горобці не поклювали»). Після закінчення – на коноплянику залишали на ніч перевернуту зубцями гори борону від навроту.
Зібрати коноплі треба було до Мусія, а мочити можна – лише з весняного Миколая до Здвиження, щоб «у воду — як вовк, з води — як шовк». Якщо ж доводилося мочити коноплі в заборонений час — до води треба було обов’язково покласти металевий предмет, інакше бути в сім’ї потопельнику цьогоріч. Терти і тріпати стеблини починали на Семена Літопроводця, попередньо пригостивши їхнім зерном горобців. На Іллі заборонено збирати врожай цієї непростої рослини, бо в покарання «від малини залишиться один стовбур». А по п’ятницях на вшанування страждань Параскеви існувала сувора заборона на прядіння конопель («бо серце мучениці поколеш і коноплі не родитимуть»).
Причому конопляна тканина та одяг з неї в Україні традиційно вважалися магічними оберегами, недарма ж саме конопляні відрізи для «мавок та наявок»: /uk/3843/zelenii-tizhden-rusalnii-velikden-ukrayinski-traditsiyi, за народними віруваннями ототожнення духів пращурів, розвішували на гілках вздовж річок, озер та ставів на Русалчин Великдень. А дівчатам бажали, щоб волосся у них було, «як конопляні стеблини, як у русалоньок: міцне, довге, густе та шовковисте». Тому і провідні обрядові свічки Зеленого та Русалчиного тижнів виготовляли з додаванням цієї магічної рослини, щоб легше було налагоджувати зв’язок з потойбіччям.
Нитки з коноплі так само мають силу проти злих чар, яку широко використовували в українських селах для виявлення відьом: натягували на шляху корів, щоб через незвичайну поведінку тварини виявити чаклунство її господині, палять на Купала «на вигоні вогонь горить, а у відьми живіт болить». Саме тому пуповину новонародженої дитинки перев’язували та після першого купання обмотували для майбутньої родючості «матками» (жіночими коноплями з насінням). І перше Пострижиння в рік дівчинки хрещеною відбувалося саме на коноплях (щоб позбавлену магічного захисту волосся відьми не вхопили). Кажуть за це в своє свято, на День духів (51-й день по Великодню), ті крадуть мечики для перетирання конопель, щоб битися ними на Лисій горі.
Здавна конопляну олію в українській народній медицині використовувалось, як протизапальна та протиопікова мазь, а пара листя — засіб проти зубного болю та відповідальний за статевий потяг (звідти алегоричні вирази «терти коноплі», «вистрибнув з конопель» в сенсі «статевий акт»). Ванни з конопляним насінням рекомендували при жіночих статевих захворюваннях (іноді венеричних), а відвар — при застудах. За навроту пили відвар разом з бузиною, який мав спричинити блювотиння, щоб з тіла «вискочили» три мертві змії.
Олія з конопель використовувалось також як жертовне для захисту від зла спорожнілої після прибирання врожаю ниви, для чого господар проливав його на межі по сторонах світу з магічними заклинаннями, що починаються зі звернення та поклону: «Мати Сира Земля!..», а далі — прохання про захист від нечистого (схід), допомогу від духів предків (захід), захист від посух та буревіїв (південь), від заметіллів та лютих морозів (північ).
Бездітні жінки пряли на Введення на призьбі, щоб завагітніти, бо не дарма ж в народі кажуть, що «українських дітлахів знаходять на конопляному полі». Але терти цього дня коноплі суворо заборонено («бо до цього був час»), наслідком-покаранням може бути страшний буревій. А для виклику дощу дев’ять удовиць збирали селом коноплі, пряли «одноденний» рушник та вивішували в церкві на царських вратах.
В ворожінні дівчата палили коноплі на Андрія, щоб побачити свого судженого «Андрію, Андрію, на тобі коноплі сію, дай мені, Боже, знати, з ким буду шлюб брати!» На майбутнє сіяли до схід сонця конопляне зерно навколо колодязя, та питалися за долю свою чи когось з близьких, а відповідь шукали в тлумаченні звуків, що лунали з чорної безодні води.
За християнськими віруваннями коноплі проросли зі сліз Єви після гріхопадіння, а з її ниток Богородиця плете сіті, якими в День страшного суду тричі буде витягати грішників із меншою кількістю гріхів за душею з пекла. Тому здавна одне перевесло конопель під час мочіння українки пускали за течією, щоб допомогти Божій Матері сплести більшу сітку.