Він за руку приводить справжнє тепло на українську землю, хоч останні подихи зимової люті ще іноді дають по собі знати інеєм на молодій травиці та пелюстках першоцвітів, зненацька завислій в повітрі сніжно-дощовою мгичкою, тонкою кригою на калюжах… Середній син красуні-Весни, обласканий променями сонця-Даждьбога, вінчаний з прекрасною богинею кохання Лелеєю, він – мальовничий Квітень, якого українці поміж собою ще звуть Вередник, Вередун, Водолій, Дзюрчальник, Крапельник, Краснець, Крутий, Лелечник, Обманщик, Переплетень, Пустун, Сонячний, Цвітень…
Другий місяць весни — один з найшанованіших серед хліборобів, бо «весь рік годує» разом з покровителькою врожаїв Ладою. Хоч сівачам треба бути обачними — розлютиш його, і квітень жорстоко помститься, видме все насіяне буревіями чи випалить ледь розквітле останніми паморозками. Том-то до Вередуна треба ставитися з усією повагою, щоб він вчасно закликав сонце-Ярила і покровительку дощів Дану, та не їздив на санчатах до старшого брата Березня, а рядився в зелені шати, вигоняв на пасовище худобу-коней і запрягав волів у віз в довгу дорогу чумацьким шляхом, «бо соловейко вже співає».
Щоб задобрити Квітня з Лелеєю та Ярила з Ладою дівчата збиралися на червоних гірках, щоб співати обрядових весняних пісень та водити танки («зранку в полі, ввечорі — на горі»). А наприкінці місяця влашловували свято Ярила — обирали поміж себе найгарнішу, обряджали в найкращий одяг, прикрашали квітами та травами, щоб надати подобу бога-Сонця, садовили на білого коня і в супроводі «плетениці» (хоровод зі святково вбраних дівчат в обов’язкових віночках зі свіжих квітів) возили кругом села, а за гарної погоди — по полю за обов’язкової участі всіх жителів села від малого до старого.
А ще Водолій за народним календарем вважається місяцем водяника, адже Перун за його тридцять днів остаточно позбавляє водойми зимових кайданів. Від Матрони-півріпниці, що лід напинає, до Антипа-половода, коли річки повертаються в свої береги після паводків, розпочинається рибальський сезон. Саме тому каменем-оберегом квітня є сапфір кольору води і височині (адже дощ за давньослов’янськими віруваннями — то єднальна ланка між небом та землею).
Український народний календар зберігає квітневі прикмети: мокрий квітень, сухий май — буде добрий урожай; теплий квітень — на врожай; як весняні води не рушать до Марії — до холодного та дощового літа; як погода не встановиться до Антипа — на сухий рік; сирий квітень — до грибної осені; вільха біжить поперед берези — до мокрого літа; осика в серіжках, літо без сліз; котики до гарної ярини.