Найжаданіший, найочікуваніший, найплідніший день року, який годує хлібом всю родину всі наступні дванадцять місців. І разом з тим – один з найважчих фізично з усього польового сезону, але ж того варті запашні паляниці, булочки, вареники, млинці, мандрики… один духм’яний запах яких — неодмінний атрибут будь-якої української домівки в будні і звичайно ж свята. Хлібів день, що рік зачинає.
І хоча зажинки вже місяць, як відсвятковані, а перше жито зняли з ниви ще на Прокопа, саме 24 липня (день урочистого початку жнив пшениці) здавна в Україні вважалося Хлібовим святом. Пришле значно пізніше на ці землі християнство перехрестило його на честь своїх святих Бориса та Гліба, але попри всі намагання церковників викорінити слов’янські традиції, пластична народна мудрість просто об’єднала ці два свята, зберігши прадавні ритуали та вірування, але додавши до назви ім’я першого з тандему призначених святих — так з’явився Борис-Хлібник.
Підготовка до цього відповідального дня починалася в ніч на 24 липня, коли після ситної вечері за родинним столом, в поле вирушали всі дорослі члени сім’ї, щоб звернутися Громника з благанням-молитвами про зупинку дощів на Бориса і до кінця жнив, а також Ярила-сонця, якого просили не так пекти своїми пекельними стрілами-променями спини хліборобів і дати швидко-легко зібрати золото пшеничного врожаю.
Вранішній сніданковий хліб з зерна цьогорічних зажинок для злагодженої праці без суперечок та сварок трударі мали разом преломити в полі на світанку перед роботою в якості духовного єднання, запивши глеком молоком. Просипані на землю крихти та вилитий озем ковток молока служили своєрідними жертвоприношенням сонцю, землі і воді. Промовлена в колі зімкнених разом рук всієї команди молитва на поміч в роботі магічним чином мала захистити її від втручання злих сил чи недоброго ока.
Обідали робітники тим, що лишилося від сніданку під снопами, кипіла робота до заходу сонця (або ж допоки вистачало сил), бо вважалося «як на Бориса та Гліба зажнеш, так і весь врожай хлібу збереш». Тому не про які святкування-гулляння цього дня мови просто не йшлося.
У дітлахів була своя задача — бігати підбирати загублені колоски, щоб ні одне зернятко марно не пропало («зерно до зерна, ось і миска повна»). На плечах старшого покоління лишалися приготування їжі — у жінок та догляд за худобою, яка нікуди не поділася і теж мала бути нагодована, – у чоловіків.
Через часи в українському фольклорі зберігалося чимало прикмет, примовок та вірувань: на Бориса та Гліба копи повні хліба; хвилина на Хлібника цінніше, ніж взимку – година; на Бориса та Гліба берися до хліба; у хліба ноги коротенькі, як побіжить, своїми довгими не наздоженеш; згайнуєш на Бориску хвилинку – втратиш не одну зернинку; на Хлібника краще сире жати, ніж вітер його буде колисати; розпочалися Борисоглібова жнива – будь скупішим на слова.