Він — син самого Перуна, брат Іллі-Громовика та Вогневій Марії. Він — надійний вартовий святкових днів та українських традицій з батьківською зброєю в руках та стараний помічник господиням в їхніх капустяних клопотах. У нього багато імен в різних регіонах України, хоч одна духовна сутність та небесний обов’язок. Паликопа, Палій, Чур / Нур (давньослов’янською – палити), Пращур, Балій, Капустяник, в православ’ї перехрещений на Пантелія, Пантелеймона, свято якого відмічається 27 липня.
Головною місією Паликопа, яку делегував йому батько-Перун, навіть для цих цілей довіривши свою зброю, було пильнування дотримання українцями родових канонів, які тисячоліттями трималися з покоління в покоління їхніми пращурами; і святкових традицій зокрема з їхнім неробством, чисельними ритуалами, забобонами та заборонами, недарма ж кажуть: «Палій — вартовий святкових днів».
За будь-який порушення традицій Чур, як ототожнення всіх поколінь пращурів роду, мав право жорстоко покарати відступника та спалити блискавкою його майно, а злісних — взагалі спопеляти до тла. Хоча сумлінних дотримувачів заповітів пращурів Нур беріг, як і їхнє майно. «Чур, моє!» – було найкращим захисним закляттям.
На свято Палія традиційно в Україні діяла заборона на будь-які сільськогосподарські роботи (жати, в’язати снопи, звозити копи), бо інакше не тільки врожай в полі, а й все обійстя на покарання за не шанування бога могло вмить перетворитися на попіл ударом блискавки. З приходом християнства на українські землі для додаткового захисту від пожежі перед іконою Пантелеймона запалювали 27 липня свічку.
В цей день українці завзято посилали небу свої молитви на збереження врожаю в полі, копах, снопах та недожинках від пекельного сонця та Перунового гніву. Причому захисний обряд включав трикратний обхід ниви з молитвами всією родиною на чолі зі старшим в роду. А вдома за родинним столом на честь покровителя обжинків Даждьбога, Перуна та його сина Паликопа запалювали свячену на Великдень громничну свічку для захисту від пожеж.
Символом цього дня були обрядові печівка «сончата», яким ласували самі та пригощали всіх зустрічних дітлахів. Надвечір край села розпалювали священне багаття, як відблиск небесного вогню, через яке задля фізичного та духовного очищення стрибали всі жителі від мала до велика, а малят матінки проносили над полум’ям на руках.
Окрім основної функції за Паликопом в народі закріпилася слава великого друга травників, адже саме він нібито наділяє пізні трави цілющою силою, та городників, бо лише його магією капуста починала крутитися-завиватися в тугі качани, які здатні пролежати всю зиму аж до пізньої весни, звідти і його прізвисько «Капустяник».