Небесна роса чи божественний нектар — так його в давнину звали українські пращури. І це — зовсім не перебільшення, адже такого дива-дивовижного, як мед немає у всьому світі. Він живить та лікує тіло й душу, береже їх в віках — не дарма ж легендарного полководця, Олександра Македонського, поховали в труні до верху залитій медом, щоб зберегти назавжди в нетліні.
Саме тому поряд із хлібом та сиром божественний нектар був обов’язковою жертовною складовою будь-якого обряду підношення богам праслав’ян (як мінімум від VI тис. до н.е.). Традиція вшанування вищих сил за його допомоги продовжує своє існування в видозміненому вигляді і сьогодні такими напів-християнськими святами, як Медовий спас та Мед, обрядовими стравами, як ще трипільські різдвяні кутя-узвар, млинці з медом на Масляну чи медова мисочка для Дідуха на покутті.
В українській культурі здавна вважалося, що золотий нектар — це напій богів та духів померлих пращурів-небожителів, який вони милостиво дозволили скуштувати і людям на здоров’я, але зовсім краплинку, не більше чайної ложечки. Бо що для божественно-потойбічного — живильна волога, то для людини — смертельна небезпека, зайва краплина і ти вже по той бік межі між світів. Недарма за однією з легенд бджола — це душа небіжчика, що залишилась на землі (звідти ж походить традиція поливати могили медом). Тому деякі національні казки закінчуються примовкою: «І я там був, мед пив, лише вуса замочив», доторкнувшись до таємниці потойбічного, повернувся в світ живих.
Том-то мед широко задіяний в поховально-помінальних українських традиціях в якості інгредієнту чисельних обрядових поминальних страв, таких як святвечірня кутя, поминальні коливо, сита, буслові лапки. При чому останні — особлива данина пам’яті тим, кому християнська релігія відмовила в своїй милості, мертвонародженим та не хрещеним діточкам, яких поминають у четвер Русального тижня. Ввечері того дня їхні матусі відносили на перехрестя доріг мисочку кристалізованого меду, і як на ранок мед був з’їдений чи початий, то «русалоньки потупали» (душі немовлят приходили в гості).
Як божественний дар, мед для українців — символ добробуту та щастя, що несе в собі часточку райського блаженства, том-то нареченій перед весіллям розплетену косу змащували небесною росою, а під час вінчання давали випити медового напою («щоб подружнє життя солодким було»). Ним ж пригощали на святкових застіллях лише найшанованіших гостів, діточкам давали зрання по краплині для здоров’я (першу ложку клали в першу колиску), а ще частували на знак пошани провідницю між світів, бабцю-повитуху.
Тягучо-солодкий бурштин, що вбирає в себе аромат самої матінки-Землі, то запаморочливо-духмяний, то легкий і ніжний, він як саме жіноче єство, п’янить душу і серце. Може саме тому мед та алкогольні напої на його основі вважається за жіночі — адже недарма в народі кажуть, що всі жінки хоч на краплинку відьми. З огляду на це, бджолиний дар в давнину україночки використовували також для магічно-ритуальних дійств, як на приклад проливання на землю во славу своєї головної захисниці-покровительки Землі у всіх її іпостасях. А ще — приготування «фільтра» (надмогутнього приворотного любовного напою з меду, пшениці, первоцвіту верби, конюшини, чорниці, моху), що своїм диханням мала зігріти опівночі дівчина до закипання. На Коляду випікали спеціальний корж для ворожіння, Калету, який для магічного заряджання змащували саме небесною росою
Відомі з давніх-давен лікувально-антисептичні властивості меду знайшли своє використання в чисельних рецептах народної медицини від різних недуг: від кашлю — перемішаний з топленим смальцем та какао, від жару — медові обгортання грудної клітини, від нежиті — чинили з ним водяний розчин для промивання носових пазух, від застуди та болю в горлі — пили з гарячим чаєм, від укусу павука — намащували місце рани. Для свійської худоби мед був скоріше магічним захисним засобом, як наприклад: ним обмазували коровам губи, щоб змії не кусали.
Багате медове різномаїття, де навряд чи знайдеш два абсолютно однакових смаки навіть в сусідніх вуликах, зробила бджолиний дар — одним з найулюбленіших українських продуктів, який використовується у багатьох стравах національної кухні і зараз від екзотичних видів борщу та м’ясного маринаду до солодощів та алкогольних напоїв накшталт збітня чи медовухи.
Багато меду за українськими народними прикметами віщують велика кількість жовтих та червоних метеликів, як і грім на Благовіщення. Допомогти з цим також можуть: обкурювання вуликів димом кінчика вовчого носу, мастіння стін вуликів залишками тіста різдвяної обрядової випічки, додавання до першої весняної підкормки перетовченої на борошно лобової кістки щуки та освяченої богоявленської води з трьох джерел, ложка меду вилита в водойму на Преображення та не продаж меду старих бджіл.