Своїх улюбленців небеса забирають завжди довчасно, лиш на мить відпустивши поціловану музами душу на грішну землю, щоб вона яскравим промінчиком свого таланту прорізала сіру імлу ординарного повсякдення та подарувала надію тисячам блукаючих в ній. Художник змалку — художник назавжди, Василь Корнієнко.
Яким дивом зірки склалися так, що передостання дитина в багатодітній незаможній сільській родині на Придніпровщині зразка 1867 року народилася настільки художньо обдарованою — одвічна загадка всесвіту. Малий Василько з дитинства малював, от тільки на розвиток його таланту грошей у батьків просто не було, тому до регулярної освіти в класах Першої чоловічої катеринославської гімназії з класом малювання Петра Окулова справа дійшла аж коли хлопцеві виповнилося п’ятнадцять. А вже за три роки адміністрація навчального закладу організувала першу персональну виставку свого надталановитого учня.
Після училища Катеринославське земство за рік навчання малярству юнака в севастопольських класах Мухіної вирішило, що регулярна освіта цінніша, тому в проспонсорувало в 1888-ому вступ та стипендію для двадцятиоднорічного Корієнка вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв.
Однак проблеми зі здоров’ям (хронічне запалення правого тазостегнового суглобу помножене на анемію) рік від року все більше даються вознаки, в 1895-ому він навіть пише клопотання до художньої ради своєї Альма-матер з проханням про дострокове отримання диплому некласного художника на підставі медичного свідоцтва штатного академічного лікаря. В проханні Василю було відмовлено, ще рік йому довелося провести в руйнівному для його крихкого здоров’я пітерському кліматі, щоб закінчити нарешті свою освіту і здати випускні іспити.
Потім будуть повернення домів, заробляння малюванням портретів, персональні виставки в Катеринославі, де він також був членом художньої комісії… Здавалось би життя налагоджується, але у хвороби були свої плани на майбутнє талановитого художника. Лікарі в 1901-ому приписують йому зміну клімату на більш м’який через сухоти, і наступного року він приймає їхню пораду, переїжджаючи до Одеси, хоч і без втрати зв’язку з рідним містом.
Наближення 105-ї річниці виходу в світ епохальної «Енеїди», і з легкої руки Дмитра Яворницького ім’я Корнієнка було вписане в анали національної художної спадщини, як автора ілюстрацій для нетлінного шедевру Котляревського. Двадцять п’ять малюнків по десять карбованців кожен, хоч і не кольоровані, але прекрасні в своєму виконанні, стали візитівкою всієї творчості художника.
От тільки робота та забрала набагато більше сил і без того важкохворого Василя Онисимовича. Одна операція, друга… хоча тримати пензля йому стає дедалі важче. Лише неймовірним зусиллям волі він домальовує в жовтні 1904-ого свій «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». На початку грудня на його столі опинився лист з видання «Вік» з пропозицією на виконання ілюстрацій до збірки Шевченківської поезії. Він радо погоджується, але зла доля не дала йому виконати своєї обіцянки — 11 грудня на лікарняному ліжку після третьої операції душа митця відлетіла до Виру, де вже не було болю, а лише самий білий пухкий сніг, що стирає межу між світів.