Вона живе поруч і в той самий час так далеко, що не побачиш, аж на тому боці потойбіччя життя, десь між реальністю та країною сновидінь. Народжена в царстві мертвих, шляхом з землі до пекла, вона – одна з чисельних доньок чоронобогині Мари, але при цьому не найгірша з маренят, то і живе ближче до людей, навіть ділить з ними один дах (хоча за іншою версією, кікіморки — викрадені нехрещеними немовлятами та взрощені чортами дівчатка, що втекли назад до своїх, от тільки вирватися з потойбіччя так і не змогли). Кажуть, через те у них такий поганий і сварливий характер.
Бліда худа (бо недогодована) чи-то онука, чи дружина домовика, що разом з ним живе в коморі, комині або в запічку, всюдисуща кікімора знає всі людські гріхи та родинні таємниці, але тримає їх при собі, чинячи в хаті справедливість на свій лад: допомагаючи добрим господиням та караючи ледачих. Може тому і не гонять її люди, а задобрюють, щоб злагода в хаті трималася.
На двір вона майже ніколи не виходить, бо легесенька, немов билиночка, і від одного дмуху вітерця може улетіти геть, не повернеш. А як і вийде вийти на білий світ — то поспішає побавитися зі своїми улюбленими курчами, хоч іноді ці її забавки переходять всяку межу, бо засмикана курка або бігає колами без зупину поки не впаде замертво, або втративши все пір’я гине від холоду. Найкращий захист від її курних витівок — курячий бог (камінчик з природною дірою) повішений над дверима курника на мотузці.
Коли господарі чимсь гнівали Кікімору, вона чинить в хаті всілякий безлад: то посуд поб’є, то тісто на підлогу скине, то дверцятами шухлядки гримить, то діточок у вісні щипає та лоскоче, не даючи спати, цибулю підлогою порозкидає, то на душу господині всядиться, що і не вздихнеш… А ще по ночах вона полюбляє прясти весь час щось бубонячи собі під ніс, від того її ще «вертухами» називають, хоч скільки вона не намагається, зпрясти нічого путнього так і невзмозі.
В день її іменин (16 лютого) українки здавна від старої до малої не працювали, навіть зайвий раз намагалися в хаті не шуміти, щоб дати «господині» відпочити. Щоб її задобрити ставили на припічку стакан молока, мисочку каші та хлібний окраєць – тоді цілий рік вона буде першою помічницею в хаті: і про біду заздалегідь попередить, і дитинку вночі поколисає, і тісто догляне, і посуд вимиє.., а щоб відвадити — клали під пічку, комин та в коморі нечесаної вовни, яку наступного дня спалювали.
В народі кажуть, що інколи в нову хату злу кікімору спеціально підселяли пічники чи теслі за неоплачену роботу, щоб вона всіляко виживала господарів та чинила капості. Вигнати її з оселі могли лише ті, хто її підсадив. Звичайно, можна і власноруч вигнати неугодну: обмести всі кути в середині хати не піднімаючи мітли з промовкою «Виходь, кікіморо, хатня, з хати хутенько, не то прилалю тебе розпеченим залізом, спалю вогнем, заллю чорною смолою. Слово моє тверде, Амінь!», вимести за поріг, щільно зачинивши двері та обкуривши домівку ладаном.
Особливо бешкетують кікімори на Святки, Святвечір та свої іменини. Окрім інших повсякденних забобонів пов’язаних з нею, в ці дні в жодному випадку не можна залишати рукоділля на столі чи скрині, бо хатниця переплутає всі нитки — не розплутаєш, овечок лишених «без ока» — постриже, а то й взагалі всю вовну спалить – але то тільки дуже поганим господиням.