Вона разом з узваром — той самий дух найжаданішого та найулюбленішого свята всього українства, разом з яким відчиняється брама між світів і магія народження нового Сонця спускається з небес на грішну землю. Багата кутя, разом з якою в Щедрий вечір в двері кожної української хати ось вже шість тисячоліть стукає магія та веселощі Різдвяної ночі з їхньою радістю нового початку для всього сущого.
Здавалось б найпростіші інгредієнти (пшениця чи рож — символ відродження та мед — солодке життя по воскресінні) та спосіб приготування, але нотки прадавньої української куховарьської магії і вони перетворюються на унікальний неземний смак, який з самісенького малку пробуджує у підсвідомості діточок той унікальний голос крові пращурів, який береже націю попри всі століття випробовувань долі, а інакше то — лише проста Дзьобавка (каша з пшениці з медом).
Правда, в куті і зерна пшениці лише найкращі, ретельно відібрані (зараз іноді заміняють рисом), і мед — не зовсім мед, а сита, і купа різноманітних найсмачніших добавок від традиційних (родзинки, волоські горіхи, чорнослив, курага, мак, журавлина, яблука) до екзотичних ананасів, мигдалю, фініків… але це — все вже секретні деталі господині, як і той магічний інгредієнт, який надає саме її страві той унікальний незабутній смак.
Так здавна для Божої їжі (як ще в Україні ще називають кутю) бралася лише «досхідня» кринична вода (збирана та занесена в хату до схід сонця), та й сама кутя не тільки мала бути готована тільки на «живому вогні», а й стріти вже достиглою перші сонячні промені Сварожого свята, щоб души пращурів змогли доєднатися до святкування до своїх земних нащадків. Куштувати її можна було лише після заходу сонця, коли на небі з’являлася перша різдвяна зірка, що означало перехід у сузір’я Перуна та народження молодого Божича-Сонця.
Перша ложка Щедрої куті обов’язково підкидалася господарем гори: «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!», друга за нею – «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі!», а третя – «щоб бджоли роїлися!». Після Святої вечері, під час якої не годилося вставати з-за столу та багато балакати по ложці куті діставалося всій свійській худобі в якості магічного оберегу на наступний рік.
За прадавніми українськими традиціями заправлялася зварену пшеницю годилося лише ситою — напій виготовлений з «пісного» (неферментованого) меду методом заливки крутим кропом стільників із тривалою підтримкою температури, для чого в ємність додавали розпечене каміння. Сплилий по закінчені процедури віск збирали та проціджували, а ситу використовували за потреби.
Традиційний рецепт Багатої куті
1л сити
200гр відбірної пшениці
100гр маку
100гр вершків
50гр горіхів
50гр родзинок
2ст. ложки меду
Спосіб приготування
Пшеницю промити та варити в одному літрі сити до готовності та відцідити.
Зварений до готовності мак (розтирається між пальцями), відтиснути, перетерти в ступі з медом.
Родзинки запарити кропом на чверть години (за бажанням – з додаванням цукру).
До провареної пшениці додати макову суміш, горіхи, родзинки, нагріті вершки та мед за смаком. Все ретельно перемішати і дати відстоятися.
На стіл подається холодною.
- * для більш багатого смаку родзинки можна настояти в коньяку із додаванням цукру
- ** чим дрібніше перетертий мак з медом, тим смачніше і однорідніше кутя