Історія

Пристань – то з чого починається будь-яке місто-порт. Тим більше, якщо ця пристань – головні парадні ворота бази військово-морського флоту Російської імперії на Чорному морі, якими став Севастополь після підписання Катериною II (1729 – 1796) маніфесту про приєднання Кримського півострова.

А починалося все з дерев’яних помостів звичайної рибальської пристані в шестистах метрах від краю західного мису Південній бухти, яка мало чим відрізнялася від своїх родичів в будь-якому морському місті. Прихід в Севастопольську затоку російського флоту дуже скоро кардинально змінив положення пристані, що опинилася в самому серці нового міста… З початком будівництва неподалік від неї будинку начальника Чорноморського флоту Росії контр-адмірал Фоми Фомича Мекензі (1740-1786) у 1783 році, її береги облагороджуються тесаним каменем.

За наказом намісника Таврійської губернії ясновельможного князя Григорія Олександровича Потьомкіна (1739 – 1891) іменуватися оновлена вже «парадна» пристань міста стала Катерининською. Правда наказ був відданий лише на словах, а тому ця назва скоро зникло з народного і документального вжитку, поступившись місцем найменуванню «Графської пристані» на честь дворянського титулу правонаступника Мекензі на посаді головнокомандувача російським флотом на Чорному морі Марко Івановича Войновича (1750 – 1807), шлюпка якого саме тут відчалює і приставала під час оглядів ескадри.

Саме на кам’яних плитах головного офіційного морського причалу міста перший раз ступила на севастопольську землю Катерина Велика, яка відвідала порт з візитом у 1787 році під час огляду своїх нових південних володінь. І тут же тридцять років потому (у 1818-му) вже зустрічали її онука – імператора Олександра I (1777 – 1825).

Відразу ж після вступу на посаду командира Севастопольського порту в 1834 році Михайло Петрович Лазарєв (1788 року – 1851) серйозно почав турбувався справою облаштування гідних парадних морських воріт міста – так три роки потому з’явився на світ проект англійського інженера Джона Уптона (1774 — 1851). Ось тільки найвисокіше волевиявлення російського імператора розчерком пера видалило з нього колонаду, яка пізніше стала головною родзинкою Графській.

Але першовідкривач Антарктиди був за характером не з тих людей, які відступають перед труднощами і низка петицій посипалася до Петербурга з проханням про завершення проекту у початковорозробленому вигляді. Зусилля його увінчалися успіхом лише через вісім років, придбавши за цей час симетричне відображення бічної тераси і караульного будиночка з подачі адмірала Олександра Сергійовича Меншикова (1787 — 1869), а також двох мармурових левів італійської роботи.

З моменту завершення проекту в 1846 Графська пристань стала не тільки парадними воротами, але й візитною карткою Севастополя, де відпочиваюча публіка під мелодії оркестру, що розташувався на на одному з майданчиків, коротала свє вечірнє дозвілля.

Але світлі дні пристані потонули в безодні Кримської війни з початком кривавої оборони 1855 року, коли її підмостки служили головною сполучною точкою Південної сторони міста з захисниками північного боку. Продовольство, спорядження, боєприпаси, поранені, тіла загиблих нескінченним потоком проходили через неї, поки 26 серпня 1955 від попадання ракети не вибухнули двох пришвартованих у її причалу баркаса з вісьмома тоннами пороху, поховавши разом з собою і Графську пристань.

Але життя брало своє і з відродженням міста після десятирічного перебування в забуття (1867) головні морські ворота міста знову засяяли всіма гранями своєї первозданної краси.

Роки оміналі Графську пристань стороною як води Чорного моря, не залишивши й сліду, аж до Другої світової (1939 – 1945), яка залишила вищербіни на гладі її гранітних східців і мармурі колонади на пам’ять.

Перша реставрація, почата в кінці 60-х років ХХ століття, сконцентрувала свої зусилля на відновленні сходового маршу комплексу, і лише друга (1988) – повернула Графській пристані її первозданну красу і статус візитної картки Севастополя.

Архітектура

Ще на зорі свого існування пристань, пізніше названа Графською, отримала чотири пологих гранітних марши, які згідно первісної ініціативи адмірала Лазарева були значно подовжені й отримали в північній частині терасу з вартовим будиночком та в’їзд для кінних упряжек (1834).

Через три роки за ініціативи князя Меншикова тераса отримала дзеркальне відображення караульного будиночка, виконаного у вигляді рустованого пілона російського класицизму з фронтальними нішами, де були встановлені мармурові статуї античних богів (на поточний момент збереглися лише дві з них з боку Південної бухти) та пілястрами по кутах.

Мармурові сторожа Графській пристані – леви різця каррарського майстра Фердінандо Пеллічіо (1808 – 1892) – були привезені з Італії в 1843 році за поданням адмірала Лазарева.

Головний офіційний морський причал міста відділений від площі Нахімова двома рядами канелюрованних колон (шість в ряд) доричного ордера – пропілеї – під строгим класичним фризом з невисоким парапетом і атік з пам’ятною датою «1846».

Підпірні стіни пристані прикрашені пам’ятними табличками загальним числом п’ять, пов’язаних з історією участі її в значущих подіях Севастополя: відвідування міста адміралом Нахімовим в 1853 році, прощання з лейтенантом Шмідтом (1905), пам’ять еміграції 1920-го, загибель крейсера «Червона Україна» в 1941-ом, звільнення від німецької окупації (1944).

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, пл. Нахімова.

Ссылки

• Исторические факты. Руси здесь быть

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) на Ялтинському кільці повернути на Балаклавське шосе. По місту слідувати: пр. Генерала Острякова – вул. Маршала Бірюзова – вул. Миколи Музики – вул. 4-го бастіону – вул. Леніна, що виходить до пл. Нахімова.

Громадським транспортом до Севастополя (з/д, авто – вокзали) потім в центр старого міста, орієнтир – пл. Нахімова.