Петропавлівська церква Севастополя

Історія

Севастопольська церква святих Петра і Павла Церква святих Петра і Павла в Севастополі

Кінець XVIII століття приніс у встановлений століттями життєвий уклад Криму разючі зміни, коли з прийняттям російського підданства на його простори масово почали стікатися представники абсолютно нових для півострова національних груп, які приносили з собою свою культуру, традиції і правила поведінки. Вабили їх головним чином багаті обіцянки імператриці-матінки Катерини II (1729 – 1796) і благодатний клімат Чорноморського узбережжя.

У Севастополі ж однією з найбільших колоній була грецька, що складалася в основному з анатолійських вихідців, стараннями яких на пагорбі Південної сторони ще в 1792 році побачила світ невелика дерев‘яна церква святих апостолів Петра і Павла (відомої так само під ім‘ям Ахтіарської).

Але дерево – матеріал не довговічний, тим більше в солоному прибережному кліматі, який до 1837 року поставив під питання саме існування храму у зв‘язку з його ветхістю. Розпочатий було його ремонт несподівано перервала сильна буря, яка звела всі старання умільців нанівець.

Південно-західний кут севастопольської Петропавлівської церкви Південно-західний кут Петропавлівської церкви Севастополя

Але кинути напризволяще Петропавлівську церкву на цей раз не дозволив головнокомандувач Чорноморського флоту Російської імперії адмірал Михайло Петрович Лазарєв (1788 – 1851), який виділив кошти на закладку кам‘яного оплоту православної віри. З подачі такої іменитої особи-просителя проект нового севастопольського храму в класичному давньогрецькому стилі за кресленнями інженер-поручика В.А. Рульова знайшов швидкий відгук з боку імператора Миколи I (1796 — 1855), і вже в 1839 році будівельні роботи йшли повним ходом.

Під пильним контролем адмірала будівництво Божого дому просувалося дуже швидко – через чотири роки (5 вересня 1843 року) відбулося його освячення архієпископом Херсонеським і Таврійським Гавриїлом, а ще через рік з Італії доставили мармурові статуї апостолів Петра і Павла роботи Фернандо Пелічіо (1808 – 1892), які були заключним штрихом зовнішнього вигляду храму.

Центральний фасад церкви святих Петра і Павла в Севастополі Центральний фасад церкви Петра і Павла

Новозбудовані стіни Петропавлівської церкви Севастополя незабаром були випробувані на міцність під час облоги міста військами коаліції (1854-1855), коли під постійним обстрілом оплот віри продовжував виконувати свої функції, проводячи тричі на тиждень служби. Аж до 20 серпня 1855 року, коли покрівлю будівлі була пробита снарядом храм тримав оборону, хоча за за день до цього і була почата евакуація церковного майна, включаючи ікони академічного живопису (крім іконостасу).

25 серпня 1855 Кримська війна завдала останній нищівний удар по севастопольському Парфенону – під час бомбардування були пошкоджені два дзвони і сама будівля дзвіниці. І все ж, не дивлячись на залишені шрами, вогненний смерч пощадив храмову будівлю, адже вона одна з небагатьох вціліла в місті.

Центральний фронтон севастопольського Петропавлівського храму Центральний фронтон Петропавлівського храму

Але не дивлячись на відносно непогану збереженість Петропавлівська церква ще тридцять років перебувала в забутті, віддана на волю вітрів, поки з благословення всеросійського імператора Олександра III (1845 – 1894) за рахунок коштів меценатів С.Л. Кундиш-Володіна і А.А. Максимова не почалася її реставрація, яка благополучно була завершена в 1889 році, а 17 грудня того ж року відбулося її освячення єпископом Таврійським і Сімферопольським Мартініаном.

Із встановленням в Криму радянської влади після революції 1917 року і початком атеїстичних гонінь оплот віри спіткала доля багатьох його побратимів – богослужіння припинені, прихід закрито.

Храм святих Петра і Павла в Севастополі Храм святих Петра і Павла

Ще одна війна на севастопольській землі (на цей раз Друга світова (1939 – 1945)) знов не обійшла храм стороною – він отримав пошкодження, але вже в 1946 році був відновлений і використовувався в якості підмостків міського Драматичного театру імені Луначарського.

Хороша акустика будівлі церкви зіграла свою роль, і пізніше, коли театр в його стінах змінив міський Будинок культури в післявоєнні роки.

Лише напередодні святкування Різдва початку нового тисячоліття в стіни будинку Божого повернувся святий дух, коли будівлю офіційно було повернуто православної церкви та розпочато служби.

Архітектура

Унікальна для Кримського півострова класична антична архітектура Петропавлівської церкви Севастополя (єдиний зразок), вдало накладена на російські реалії, породила на світ пам‘ятник архітектури, який і зараз не втратив своєї актуальності.

Його відносно невеликий розмір (периметр 18м х 37м з колонадою) прекрасно підкреслений крепідомою (підставою) і трикутними фронтонами двосхилого даху з барельєфами, верхня точка яких знаходиться на висоті дванадцяти метрів.

Однорядна оперезуюча колонада доричного ордера (по вісім колон з фасадів і в два рази більше в бічних частинах), кожен семиметровий елемент якої виконано з сарматського вапняку має по дев‘ятнадцять каннелюр (поздовжніх борозен) під гладкою лінією архітрава і карниза, приховує основний обсяг будинку.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Луначарського, 37.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) – Балаклавському шосе. По місту: пр. Генерала Острякова (поворот в сторону міста). Далі: вул. Маршала Бірюзова, вул. Миколи Музики, вул. 4-го бастіону, вул. Леніна. Далі лівий поворот на вул. Марата, і ще раз лівий – уздовж Луначарського. У зелені скверу захована церква святих Петра і Павла.

Громадським транспортом до Севастополя (з-д, авто – вокзали). Потім в бік центру міста до зупинки Севастопольський центр культури і мистецтв.

Виктория Шовчко