Історія

Доля Севастопольського порту і Чорноморського військово-морського флоту змінилися назавжди, коли у 1834 році головнокомандуючим їх було призначено Михайла Петровича Лазарєва (1788 – 1851). Це його стараннями на Чорне море були переведені майбутні ватажки героїчної оборони Севастополя 1854-1855 років, одним з яких буде Павло Степанович Нахімов (1802 – 1855).

А почалася військова кар’єра майбутнього героя Синопської битви в тринадцятирічному віці з вступу до морського корпусу, через три роки після закінчення якого (1821 рік) його доля надійно пов’язала з, тоді ще капітаном другого рангу, Лазарєвим – Павло Степанович отримав призначення на 36-гарматний фрегат «Крейсер», що відправлявся в кругосвітнє плавання.

Багато води утекло з тих пір. Були і негоди важкого шляху, і героїчні битви пліч-о-пліч, і новий корабель під назвою «Азов», і розставання при призначенні на більш високі посади. Але все ж перший командир не забув свого талановитого підопічного, коли отримав високе призначення в Севастополі. Так в слід за Михайлом Петровичем у 1834 році призначення до нового місця служби на Чорному морі отримав і Нахімов.

І прозорливий головнокомандувач не помилився у своєму виборі – його учень з лишком виправдав надії в тяжкий для Російської імперії час Кримської війни 1853 – 1856 років. Перша велика перемога у морській битві цієї війни дісталася Павлу Степановичу вже як начальнику крейсерською ескадри в званні контр-адмірала під Синопом…

Йшов тривожний 1853 рік. Після офіційного оголошення війни 1 листопада того ж року командувачем ескадри, що знаходиться біля Анатолийских берегів, був отриманий наказ до атаки будь-яких кораблів османського підданства від військових до цивільних. Погоня, до якої приєднався і начальник Чорноморського флоту контр-адмірал Володимир Олексійович Корнілов (1806 – 1854), почалася.

Але ворожі судна, неначе навмисне, довгий час не зустрічалися на шляху, так що начальник флоту на Чорному морі змушений був відступитися від замисленого і повернутися на пароплаві «Володимир» до місця своєї безпосередньої служби в Севастополь, здавши кермо влади своєю ескадрою адміралові Федору Михайловичу Новосільскому (1808 – 1892) з наказом про з’єднання з кораблями Нахімова.

У наступні за цими подіями кілька днів погода з несамовитістю відпробовувала кораблі ескадри контр-адмірала на міцність, результатом чого стала відправка чотирьох з них в Севастополь для термінового ремонту. Павло Степанович залишився всього з трьома кораблями. І саме в цей момент прийшла звістка про численний турецький морській загін (сім фрегатів, два корвети, два пароплави, два транспорти та шлюп), що слідував з вантажем провіанту і десантом на Кавказ під командуванням Осман-паші (1832 – 1900), який перечікував на Синопском рейді негоду.

Одразу після отримання цієї звістки Нахімов направив три кораблі, що залишилися в його розпорядження, на Синоп, результатом огляду диспозиції турецького флоту біля якого стала відправка з Севастополь брига «Еней» за підкріпленням.

Однак перш ніж відправлене судно досягло мети свого плавання, до кораблів Павла Степановича приєдналися три кораблі і фрегат Новосильцева, а потім і фрегат, посланий на допомогу командувачем російської армії на Кримському півострові князем Олександром Сергійовичем Меншиковим (1787 – 1869).

Дві нечисленні, але бездоганні колони російських кораблів рушили на Синопський рейд, і хоча ворог практично відразу відкрив зустрічний вогонь, з бортів ескадри під командуванням Нахімова ні прозвучало жодного пострілу аж до постановки на якір в бойовому порядку. Вогонь російських знарядь дуже швидко розметав берегові турецькі укріплення і знищив практично весь загін ворога (лише пароплав під командуванням англійського офіцера Следу врятувався втечею) при здачі в полон Осман-паші і чотирьох тисячах загиблих. Такою була перша гучна перемога в Кримській війні.

Після затоплення Чорноморського флоту в Севастопольській бухті Павло Степанович Нахімов став одним із світочів оборони міста, а після загибелі Володимира Олексійовича Корнілова (1806 – 1854) і фактичним її керівником.

Останній час настав для відважного адмірала 28 червня 1855 четвертій годині опівдні на Малаховому кургані, де він був смертельно поранений в переддень свого дня Ангела. Відійшов у вічність останній ватажок севастопольської оборони 30 червня 1855 і був похований поруч зі своїм вчителем і товаришами по зброї у Володимирському соборі Південної сторони.

Перший пам’ятник Нахімову – плід спільних зусиль художника барон Олександра Олександровича фон Більдерлінга (1846 – 1912) і скульптора Миколи Івановича Шредера (1835 – 1908) – прикрасив площу біля історичної Графської пристані в переддень святкування сорокап’ятирічного ювілею Синопської битви у листопаді 1898 року.

Але прикрашати морські ворота міста цьому витвору мистецтва довелося недовго – в рамках боротьби з царськими спадщиною і авторитетами його через три десятиліття (1928) демонтувала радянська влада, щоб звільнити п’єдестал для пам’ятника вождю світового пролетаріату.

І лише ще через три десятиліття (5 листопада 1959 року) після руйнівного смерчу Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945) оновлений пам’ятник герою облоги, виконаний художником Миколою Васильовичем Томським (1900-1984), знову зайняв своє місце, яке він міцно утримує по праву і нині.

Архітектура

У простій кашкеті, в застебнутій на всі гудзики шинелі, із закладеною в характерному жесті лівою рукою і підзорної трубою – в правій постає, як живий, Павло Степанович Нахімов в п’ятиметровій статуї на однойменній площі Севастополя. Лише Георгіївський хрест на шиї та адміральські еполети, з якими він не розлучався в найжаркішій сутичці – ознака високого становища при особистій скромності і холоднокровності.

Нинішній проект практично відображає первісний. Різниться складається лише у більш значних розмірах (висота фігури збільшилася з 4м до 5,33м, а пам’ятника в цілому – з 10м до 12,5м).

Прямокутний гранітний п’єдестал пам’ятника герою Синопа, що звужується до гори, по периметру оточений трьома горельєфами з найяскравішими моментами його життя: «Синопський бій», «Бесіда з матросами» і «На четвертому бастіоні». У підніжжя – прапор і епітафія, сказана самим адміралом «У разі зустрічі з ворогом, що перевищує нас в силах, я атакую його, будучи абсолютно впевнений, що кожен з нас зробить свою справу» – видозмінені його слова перед переможним першим боєм Кримської війни.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Севастополь, пл. Нахімова.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту в бік міста (проспект Генерала Острякова). По місту слідувати: вул. Маршала Бірюзова, вул. Миколи Музики, вул. 4-го бастіону, вул. Леніна до площі Нахімова, де розташований пам’ятник.

Громадським транспортом до Севастополя (з-д, авто – вокзали), звідки в бік старого міста до зупинки площа Нахімова.