Історія

Театр – душа міста, що відгукується на кожну подію сплеском емоцій, які буденна реальність змушує ховати під маскою байдужості. Тим більше не міг без неї існувати Севастополь, який є однією зі столиць прогресивного воїнства, вихованого на героїчних прикладах колишніх перемог.

Ось і виник театр на просторах головної бази Чорноморського флоту Російської імперії за активної підтримки військової інтелігенції з подачі антрепренера Данила Даниловича Жураховського (- 1867), який під враженням від фінансових та емоційних результатів виступів своєї трупи 1840 року, вирішив залишитися в місті назавжди.

І хоча початкові виступи проходили в коморі на Артилерійській слобідці, постійний театр зажадав відповідно оснащеної будівлі, яку невгамовна енергія Жураховського забезпечила вже у 1842 році. Місцем розташування нової кам’яної двоповерхової споруди з чотирма колонами по фасаду служила Фонтанна площа біля витоків головних міських вулиць – Катерининської і Морської. Усередині ж будівля першого севастопольського театру вміщувало глядацький зал на сто п’ятдесят місць з двома ярусами лож, простору сцену і галерею.

Площа, перейменована в Театральну (де до того ж розміщувалися католицький костел, ринок, фонтан, а так само брав свій початок Великої бульвар), відразу ж перетворилася на місце улюблених гулянь севастопольської публіки, обитель же муз стала зосередженням культурного її життя, душею міста.

Але так прекрасно почате життя храму Мельпомени обірвала Кримська війна 1853 – 1856 років – при першому бомбардуванні міста військами коаліції (5 жовтня 1854 року) другий поверх будівлі був значно пошкоджений, перший – зайняв готель, одним з постояльців якого був світоч оборони Севастополя – віце-адмірал Федір Михайлович Новосільський (1808 – 1892). Але не дивлячись ні на що трупа Жураховського продовжувала давати вистави тричі на тиждень і навесні 1855 року.

Покинути рідні пенати першу севастопольську трупу змусила лише французька окупація 1855 – 1856 років, у ході якої від другого поверху театрального будинку і зовсім залишилися лише голі стіни, хоча перший – так і продовжував виконувати функції заїжджого двору.

Відродження храму Мельпомени (хоча і не на колишньому місці), який перебував у забутті довгих тридцять років, пов’язане з ім’ям іншого діяльного антрепренера С. Томського, стараннями якого на Приморському бульварі в 1884 році немов з казки з’явився дерев’яний терем з різьбленими наличниками, ганком і ажуром колон під високим стрілчастим дахом – будівля Літнього міського театру.

Чверть століття і суворий морське повітря призвели дерев’яний диво-терем до ветхого стану, тому рішенням влади у 1910 році була відчужена на користь міста ділянка по сусідству на Приморському бульварі для будівництва зимового театру. А через трохи більше за рік (15 вересня 1911 року) освячений новий севастопольський храм Мельпомени, що отримав найменування Великого художнього театру «Ренесанс», розкрив свої двері.

Роки Громадянської війни (1917 – 1923), коли Севастополь став останнім притулком на російській землі для багатьох вітчизняних геніїв підмостків, пощадили театр від розорення, давши йому за ініціативою знаменитого оперного співака Леоніда Віталійовича Собінова (1872 – 1934) ім’я одного з провідних критиків того часу – наркома освіти Анатолія Васильовича Луначарського (1875 – 1933), яке він носить і понині.

У руїнах застала рідну будівлю трупа, що повернулася з евакуації в 1944 році – прямий авіаційний удару спалив його дотла в роки Великої Вітчизняної (1941 – 1945). Новими домом театру стали стіни будинку Петропавлівської церкви, якому судилося виступати в цій якості цілих десять років, а поки репетиції проводилися прямо під відкритим небом на розчищеному майданчику по вулиці Леніна.

Лише в 1954 році розпочалось будівництво нового севастопольського храму Мельпомени за проектом архітектора Валентина Васильовича Пелевіна (1913 – 1958), розрахованого на вісімсот глядацьких місць. Свої двері будівля по Нахімова 6 розкрила перед цінителями прекрасного 30 серпня 1957 року, щоб через дев’ять днів зустріти їх першою постановкою.

Летять роки, змінюють на посаді один одного талановиті керівники, і Севастопольський академічний російський драматичний театр ім. А.В. Луначарського як і раніше є душею культурної і творчої думки міста серед сірих днів буття як і тоді, коли в його колишніх стінах звучав голос Щепкіна і Савіної, Вертинського та Заньковецької, Собінова і Полевіцкой…

Архітектура

Побудована в 1957 році будівля севастопольської Мельпомени, являючи собою композицію витягнутих уздовж набережної та проспектом Нахімова прямокутних об’ємів, своїм центральним фасадом звернена до Приморського бульвару.

В якості обробки його цокольного поверху виступає крупна рустовка, що в центральній частині завершується п’ятьма полуарочними обсягами парадних дверей з симетричними бічними крилами двосхилих сходових маршів.

Головний фасад – синтез різних декорових елементів від монументальної галереї до трьох арочних вікон, від ліпнини до скульптур по кутах фронтонів, які створюють загальну гармонійну картину, яка асоціюється з ім’ям театру ім. А.В. Луначарського.

Вінчає чотириповерховий основний обсяг, прикрашений рясним ліпним візерунком і барельєфами видатних театральних діячів, трикутні фронтони, які спираються на вісім колон (з боку Приморського бульвару) і шість напівколонії (з боку будівлі готелю «Севастополь») коринфського ордера.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, пр. Нахімова, 6.

Тел.: (0692) 54-62-26, 54-43-30, 54-24-29.

Офіційний сайт: http://sevtheatre.com

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту на проспект Генерала Острякова. Маршрут по місту: вул. Маршала Бірюзова – вул. Миколи Музики – вул. 4-го бастіону – вул. Леніна – пр. Нахімова.

Громадським транспортом до Севастополя. Від вокзалів у напрямку старого міста до Приморського бульвару, де розташований театр ім. А.В. Луначарського.