Історія
Результат тектонічного розлому земної кори багато мільйонів років тому залишив на кримській землі незабутній слід, який досі призводить людство в захват – вузьку звивисту змійку Балаклавської бухти між двох прямовисно скель, що здіймаються у височинь. Східна з них, відома під ім’ям Кастрол, з фортецею Чембало на вершині здавна служила оплотом поселення на її берегах.
Західний же багатоликий мис Курона (за підтвердженими даними) лише у ХVIII столітті став самостійною оборонної одиницею. До цього він лише час від часу використовували в якоості нестаціонарного наглядового і розпізнаваного пункту племенами і народами, що населяли цю місцевість десять століть. Так на його вершині були знайдені сліди вогнищ, що розводилися тавро-скіфами в якості маяків для уточнення входу в затоку і орієнтації на місцевості повелителів морів.
Використання ж зручного фортифікаційного положення західної скелі почалося з приходом на Кримський півострів імперії під скіпетром двоголового орла (маніфест Катерини II від 1783 року), коли для посилення обороноздатності важливого стратегічного морського об’єкта генералісимусом російських сухопутних і морських військ Олександром Васильовичем Суворовим (1730 – 1800) був відданий наказ про спорудження земляного укріплення на її вершині, зміцненого бастіонами і зовнішнім видовбаним в скелі ровом, і кам’яного люнета на самому краю обриву з боку моря.
Стратегічний розрахунок князя був вірний – перехресний вогонь з обох стрімких скель біля входу до Балаклавської бухти теоретично робив її захоплення з моря практично неможливим. Але цей хід мало чим посприяв захисникам міста у важку хвилину 14 вересня 1854, коли об’єднані війська коаліції підійшли до затоки з боку суші. Та до того ж і чисельність охороняючого її грецького гарнізону складала всього вісімдесят стройових і тридцять відставних солдатів, що робило неможливим оборону відразу за двома напрямками. Сукупність цих фактів і вирішила наперед швидкий невтішний підсумок запеклої битви – Балаклава впала, перетворившись на рік з невеликим в головну штаб-квартиру англійської армії.
Непрямими наслідками невтішних підсумків Паризького мирного договору від 18 березня 1856 року (Росії заборонялося мати в тому числі будь-які військові укріплення на чорноморському узбережжі) стало перетворення міста на березі звивистої затоки за якихось десяток років у заштатне рибальське поселення з напівофіційним статусом, як наслідок – в зміцненні його західного з боку Чорного моря форпосту сенсу вже не було і після зняття обмежень.
Відродження ж твердині на гребені мису Курона (вже під ім’ям Батарейного) у підніжжя скелі Митіліно пов’язано вже з новою країною та новою владою (хоча будівництво і було розпочато напередодні Першої світової в 1912-му) – за розпорядженням Військової ради в 1924 році була введена в експлуатацію чотириорудійна батарея під №10 (пізніше №19), яка зіграла не останню роль у захисті кримських рубежів в гарячі роки Другої світової війни, що розгорталася на півострові 1941 – 1944 роках.
У другій половині ХХ століття, Балаклава, перебуваючи на службі держави, стає закритим районом Севастополя, а її західний мис – зосередженням стратегічно важливих об’єктів: заводу з ремонту підводних човнів 825ГТС в її товщі і військової частини на вершині.
З розпадом же колишньої наддержави на ім’я СРСР, Балаклава втратила свій секретний статус, а її стратегічні об’єкти стали місцем паломництва для небайдужих до історії. Так Курона зараз, хоч і з претензією на ізольованість (не знятий паркан і охорона), все ж лише прекрасна спадщина природи, де людські пристрасті залишили свої зникаючі сліди.
Архітектура
Західний мис біля входу до Балаклавсої бухти, що підноситься на висоту п’ятдесят шість метрів над Чорноморськими хвилями, з боку чорноморської гладі практично прямовісний, в той час як до затоки його схил спускається пологим килимом, який лише у самої кромки води проступає скельною структурою.
Карстовий розлом, що послужив початком Балаклави, оголив мармурові вапняки, які добре простежуються на південному схилі мису Курона. Його виступаюча на чверть кілометра на схід міць є останнім бар’єром на шляху західних і південних вітрів і морських хвиль, надійно оберігаючим перлину в глибині.
Додаткова інформація
Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Севастополь, Балаклавський р-н, мис Курона.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (М18) (Джанкой – Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту на вул. Новікова (з боку Севастополя) або вул. Крестовського (з боку Ялти), а потім згорнути на Новікова. Далі повернути на вулицю Мармурову, яка виходить до вершини мису Курона.
Громадським транспортом з Севастополя (від кінцевої зупинки «5-й кілометр» або Центрального ринку) до повороту на вул. Мармурову, уздовж якої пішим ходом (20-30 хвилин) до вершини Західної скелі.