Історія

Історія бухти, пізніше названою Балаклавською, прихована під муаровою пеленою часу, крізь яку проступають почерпнуті з стародавніх джерел силуети напівміфічних героїв в яскравій канві легенд реальних подій.

Так опис, який зустрічається в Одіссеї Гомера (написана, імовірно, в VIII столітті до н.е.), в деталях повторює природні характеристики порту Лестригонів, що служить відправною точкою у відліку історичної фіксації перебування тут людини. Спираючись на цей твір багато дослідників історії Криму роблять припущення про піратське минуле цих берегів, яке таїть чимало кривавих історій з людськими жертвопринесеннями богині Артеміді.

Своє подальше підтвердження про розбійницький промисел тавроскіфів, що вподобали цю ізольовану добре захищену бухту (під ім’ям Страбон), знаходиться в авторів пізніших епосів древньої Еллади. Причому слава про жорстокості і кровожерливості цих джентльменів морської вдачі по відношенню до полонених (умертвіння на вівтарі богині Діви) складали цілі легенди.

Хоча згідно з іншими джерелами (що не знайшли покищо підтвердження) у II столітті до н.е. в Балаклаві перебувала грізна твердиня еллінської тавроскіфів – Палакіон, звідки цар Палак Скілур (- 111 до н.е.) почав свій невдалий похід проти Херсонеса, щоб знищити свою державу назавжди.

З тих самих пір, мабуть, тут і влаштувалися вихідці з архіпелажських греків, які, віддавшись під владу сильної Візантій, в VII столітті стали її сторожовим форпостом, коли оборонна одинадцятикілометрова стіна з глибоким зовнішнім ровом стала на захист її східних рубежів, з’єднавши Балаклавську затоку з фортецею Каламіта Інкермана.

Але із згасанням імперії (XIV – XV століття), поселення на берегах звивистої затоки поступово перетворюється на невелике рибальське село, поки набираюча міць генуезька колонія в Криму не захопила його в 1365 році, перетворивши в потужне укріплення під назвою Чембало з портом-факторією.

Змиритися з втратою, хай і незначного за їхнього правління, порту на південному узбережжі Криму греки не могли, і за допомогою інтриг та підкупу фортецю на вершині кручі було повернуто в еллінське підданство князівства Феодоро (1433), яке не протривавшись і року було знищено військами тієї ж Кафи.

Ще сорок років судилося жити мирно грецьким поселянам, вже Балаклавської, бухти, поки в 1483 році порт не спіткала доля інших її кримських родичів – меч Османської імперії підпорядкував його влади кримських ханів, щоб зробити заручником повелінь Порти і темницею для засланих правителів Бахчисарайського палацу.

І так само як у давні часи жителі цієї ізольованої місцевості в штики сприймали ставлеників кримських ханів, вони надали холодний прийом російським морякам, які прийшли на ці береги в 1771 році – карти ними надані були помилковими, продовольство неможливо було придбати навіть за величезні гроші, а їх провідники не шкодували часу для обманних походів.

Не дивлячись на відчайдушний пасивний опір місцевих грецьких поселенців, командувачем нечисленної на первинному етапі флотилії Росії на Чорному морі віце-адміралом Олексійом Наумовичем Сенявіним (1722 – 1797) саме бухта в Балаклаві спочатку була обрана в якості місця її базування на протязі навігації 1771 – 1773 років, причому поневолі в останній сезон три судна були вимушені залишитися тут на зимівлю («Новопавлівськ», «Морея» і «Модон») у зв’язку зі значним ушкодженням обшивки.

Коли ж Кримський півострів офіційно перейшов у російське підданство згідно рескрипту Катерини II (1729 – 1796), ця затока була залишена в якості допоміжної основної бази Чорноморського флоту імперії в Севастополі, при цьому для його захисту був залишений єдиний гарнізон з грецьких поселенців, який проте, не дивлячись на свою нечисленність (вісімдесят чоловік), надав мужній опір цілій армії у складі англійських, французьких і турецьких військ під час Кримської війни 1853 – 1856 років.

Окупація ж періоду 1854 – 1856 років перетворила Балаклаву у великий адміністративний центр півострова, коли силами англійського командування тут була прокладена залізнична колія до Максимової дачі (знаходилося депо), зведені шосейні дороги і водопровід, побудована набережна. Однак із закінченням війни вона знову стає позаштатним містечком.

Це потім на рубежі XIX і ХХ століть Балаклава, на ряду з іншими прибережними містами Криму, перетворилася в курорт для вищих сановних осіб держави й аристократії, тоді-то і з’являються на скелястих берегах її бухти численні дачні будинки прізвищ, відомих всій імперії.

Сколихнулися ж знову спокійні води бухти з початком на півострові військових дій Другої світової в 1941-му, коли підступи до головної бази Чорноморського флоту з півдня самовіддано захищав 456-й стрілецький прикордонний полк військ НКВС. А із закінченням війни і початком нової, на цей раз «холодної» (1957 рік), місто, що показало під час бойових дій свій військово-стратегічний потенціал, зникло з мап, щоб перетворитися на секретний об’єкт № 825ГТС Балаклавського району Севастополя.

І на початку нового тисячоліття на берегах бухти, де вже немає секретних об’єктів, все так само пристають кораблі-захисники державних кордонів, а на скелястому узбережжі туляться акуратні будиночки місцевих жителів та готельні комплекси.

Архітектура

Звивиста змійка Балаклавської бухти, що прокреслила на кримському узбережжі слід довжиною в тисячу чотириста метрів, є однією з найбільш захищених від примх погоди на планеті завдяки стрімким скелях її берегів і ламаному під великим кутом руслу.

Її глибина, що досягає тридцяти восьми метрів, і вузький контур (до двохсот метрів біля входу) з мінімальною хитавицею і скелястими берегами, що не вимагають биття палів, вирішили наперед її долю в якості притулку морського братерства всіх часів і народів.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, АР Крим, м. Севастополь, Балаклава.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М18) (Джанкой – Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту на вул. Новикова (з боку Севастополя) або вул. Крестовського до балаклавської набережної.

Громадським транспортом від з-д або авто вокзалів Севастополя до кінцевої зупинки «5-й кілометр», а потім міськими маршрутними таксі до Балаклави (орієнтир Набережна), звідки починається пішохідна зона.