Йому ділова хватка дісталася у спадок від батька-купця, який обіймав пост Білгородського бургомістра. Саме завдяки вродженому дару і ділянці на березі Сіверського Дінця Микола Чумічов став серед місцевих підприємців першопрохідцем вовномийних справ, що забезпечило йому статус найбагатшої людини в окрузі і величезні бариші.
Але великі гроші – це не тільки велике щастя, а й предмет постійних хвилювань, заздрості і жадібності оточуючих. Чорним генієм, крило якого врешті-решт назавжди закрив його очі і зупинив його серця був той, кого він виплекав у своєму будинку в любові і млості, плоть від плоті, кров від крові – власне дитя.
Дивні і несповідимі шляхи освіти – хто шукає, знаходить крупиці знань в буденності, а байдужий – проігнорує вселенську мудрість в руках… Один з найбільших науково-просвітницьких центрів Східної Європи, яким став Харків на початку ХХ століття, іноді вражав нестандартністю в підході до питань освіти. Так державна підтримка і активна приватна ініціатива на шляху утворення робітничого класу породили на світ першу в місті народно-просвітницьку установу при винному складі акцизного товариства.
Воно почало свій шлях з 12 листопада 1902 року з заслуханої і прийнятого на засіданні господарського комітету Харківського губернського акцизного управління доповіді В.А. Фаусека «про заходи запропоновані до виконання наказу головного управління неокладних зборів та казенного продажу напоїв від 28 жовтня того ж року», де пропонувалося для поліпшення побуту робітників створити при кожному складі губернії бібліотеки-читальні, організувати читання з чарівним ліхтарем, продаж книг і картин, асигнувати кошти для танців і театральних вистав.
Його, звичайного богодухівського поміщика, доля обрала щоб переламати вікової сон Слобожанської України та назавжди змінити її історію, відкривши дорогу світові творчих знань та прогресу.
А почалося все з особистої зустрічі з імператором Василя Каразіна з імператором, на якій перший, будучи головою комітету з розгляду уставів двох академій та московського університету, висловив божевільну думку про відкриття в Харкові власного ВНЗ. Ідея Олександром I, як освіченою людиною, була в принципі прийнята прихильно, тим більше що кошти на його відкриття передбачалося знайти з добровільних пожертвувань місцевого дворянства без залучення скарбниці.
Приїзд нового губернатора Федора Івановича Кішенського – добродушного гостинного господаря, охочого до різних розваг і культурних новинок – сколихнув безпросвітну сірість одноманітності харківського буття. Він привіз собою в серці Слобожанщини дух великосвітського столичного суспільства з його маскарадами, приватними балами, гучними народними гуляннями і, звичайно ж, театром.
У лічені тижні двоповерховий дерев’яний катерининський павільйон біля палацу намісництва перетворився на справжній театр зі сценою, писаними лаштунками, двома декораціями (кімната і ліс), завісою, що вільно піднімалася і опускалася, та дванадцятьма ложами абонований на рік вперед по п’ятдесят рублів, облаштованих губернським механіком Лукою Семеновичем Захаржевським
Поділена на дві половинки древня твердиня львівської землі. Її історія за два століття пам’ятала багато печалей і радостей, але в положенні слуги двох панів вона опинилася вперше в 1511-ому, щоб через сім десятиліть підприємливий Ян Данилович на кошти першої дружини відреставрував одну половину Олеського замку, а другу – отримав як придане при одруженні на Софії Жолкевській, перетворивши в єдину розкішну фамільну резиденцію в ренесансному стилі.
Заповзятливий і честолюбний Ян, котрий через інтриги і розрахунок добився завидного положення в галицькому суспільстві, готував таку ж завидну долю і своїм дітям, щоб передати символ своєї могутності – виплекане його працями величне Олесько, але доля розпорядилася інакше…