Драматичний театр ім. Шевченко Харкова

Історія

Драмтеатр ім. Тараса Шевченка Харкова Харківський драмтеатр ім. Шевченка

Витоки історії харківського театру загубилася десь в глибині зародження української культури між різдвяних колядок, святкових жартів, лицедійства казенного училища і духовної семінарії. Хоча офіційний відлік, згідно з даними його першого біографа Григорія Федіровича Квітки-Основ’яненка (1778 – 1843), він веде з 1780 року, коли був облаштований для розваги новоприбулих чиновників і дворян новоствореного Харківського намісництва.

Хоча відомості про ту першу трупу збереглися більш ніж уривчасті: складалася вона з двадцяти чоловік місцевих жителів, серед акторів були і жінки, найбільше запам’яталась своїми привабливою зовнішністю і витонченістю танців дочка художника, також на суд публіки був представлений балет відставним танцюристом петербурзького театру Іваницьким. При цьому ні місце, ні назви постановок історія не зберегла.

Перший же стаціонарний театр був облаштований за розпорядженням новоприбулого в 1789-ому харківського губернатора Федіра Івановича Кішенського (1744 -) в залах прибудованого до палацу намісництва дерев’яного павільйону-залу з хорами в два яруси, зведеного з нагоди приїзду Катерини II (1729 – 1796) в 1787 році. Трупа була чисто чоловіча, набрана з молодих службовців місцевих установ і студентів училищ. Репертуар же здебільшого складався з комедій та оперет.

Спочатку він існував як міське починання на громадських початках, а пізніше його прийняв на своє утримання приїздилий до Харкова придворний актор Константинів. Кінець існуванню творчого колективу поклала смерть імператриці, зміна губернського керівництва і настання чорних павловських часів в 1796-ому.

Драматичний театр ім. Шевченко Харкова Харківськийтеатр ім. Шевченко

Другим відродженням театр зобов’язаний випадковому візиту в слобожанську столицю трьох бродячих акторів в 1808 році, котрі за скромну платню готові були запропонувати свою майстерність і талант на суд місцевої громади театралів, а також милості місцевого чиновника Н.І. Шредера, який надав їм таку можливість. Останнього після першого вдалого виступу вдячна публіка благала покласти на себе обов’язок щодо облаштування нового харківського театру.

Поки будувалося стаціонарне, хоч і дерев’яне, але зате з величезним залом для глядачів і тридцятьма двома персональними ложами будівля для храму Мельпомени навпроти Дворянського зібрання (на цьому місці нині пам’ятник незалежності України), спектаклі тимчасово проходили з незмінним успіхом в наспіх збитому дерев’яному балагані з підмостками.

У новому дерев’яному театрі побудованому штабс-капітаном Черкесовим навпроти свого будинку відразу ж були абонований все ложі (одна з них належала університетським професорам), і хоча публіка старанно відвідувала улюблене дітище, театральну трупу з п’ять років продовжували стрясати катаклізми: то головний попечитель з акторів втече з касою і платнею всіх пілеглих за кілька місяців з гардеробом на додачу, то нові служителі виявляться настільки високошляхетними та ще погано розмовляючими російською, що відмовляться грати прості ролі, то виставу з-за відсутності примадонни, яка зволить чаювати, відкладуть на годину, то акторів зманить конкуруючий театр з Полтави… Так що в 1813-ому вистави давалися тільки заїжджою на ярмарку трупою Калиновського.

Так тривало аж до призначення харківським театральним антрепренером місцевого вчителя танців І.Ф. Штейна в 1814 році, який ще два роки вів справи з Калиновським до будівництва власного будинку театру на східному кінці Театрального скверу (по Пушкінській), де запрошені новим керівником (основний склад сорок чоловік) кращі служителі Мельпомени зі столиць і великих міст давали відмінні вистави. Потім заповзятливий Штейн набере балетну трупу з двох десятків сільських підлітків, а через місяць на харківській сцені з’являються балети “Принцеса Каррарська”, “Пігмаліон”, “Чарівна флейта”, “Вистрілений вертопрах або цигани в своїх наметах” в прекрасній постановці.

Декор центрального фасаду харківського драмтеатру ім. Шевченко Декор центрального фасаду театру ім. Шевченко

До реєстру безсумнівних заслуг Штейна, на ряду з відродженням театру і будівництвом для нього нової (хоча не набагато краще колишньої – не опалювальна, темна, з трьома рядами лож, освітлена сальними свічками) будівлі, стала п’ятирічна робота на місцевих підмостках Михайла Семеновича Щепкіна (1788 – 1863), хоча трупа і переїхала в Полтаву під крило генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна-Валконського (1778 – 1845) і часто гастролював по інших містах. У свою чергу Харків сам вітав заїжджі трупи.

Десть років (починаючи з 1833 року) харківський театральний світ був підпорядкований Людвігу Юрійовичу Млотковському (1795 – 1855), завдяки якому інтерес до лицедійства в слобожанської столиці спалахнув з новою силою, що забезпечило будівництво нового кам’яного будинку в стилі французького ренесансу на західному краю Театрального бульвару на міській землі (виділена 18 серпня 1839-ого) році за проектом архітектора Олександра Андрійовича Тона (1790 – 1858) за його власний антрипренера. Відкриття нового сезону в новій будівлі відбулося 15 серпня 1841 року. На сцені в той час сяяли чотири зірки – Млатковська, Соленик, Рибаков і Ладіна.

Пізніше (в 1867-ому) будівлю з усім вмістом викупить у співспадкоємців дочка Млотковського Віра Людвігівна, яка разом з чоловіком Миколою Миколайовичем Дюковим візьме на себе утримання трупи і практично відродить її з убогого стану (після смерті Людвіга Юрійовича Харківський драматичний театр кілька років перебував в оренді італійця Сарматеї, поки той не розорився).

Спадкоємці Млатковского-Дюкових в 1892 році зламають стару незручну будівля з вузькими коридорами, відсутністю опалення, без холу, поганою акустикою і незручними гримерками, щоб на її місці побудувати нову за проектом Болеслава Григоровича Михайлівського (1830 – 1909). З огляду на величезні витрати на будівництво (сімдесят п’ять тисяч), місто для звільнення Олександри Миколаївни Дюкової від боргів через вісім років викупило будівлю, хоча господиня залишалася антрепренером трупи ще багато років.

Південний фасад драматичного театру ім. Шевченко в Харкові Південний фасад харківського драматичного театру

Після озброєного перевороту 1917-го і захоплення влади на Слобожанщині червоними, трупа звичайно ж розпалася, а її будівля була віддана колективу київського театру “Березіль” Леся Курбаса (1887 – 1937), який відзначив свій переїзд до тодішньої столиці радянської України постановкою “Золотого черева” 16 жовтня 1926 року.

Однак витончена романтика неокласики мало підходила для прагматики радянської сцени, тому місцеве керівництво прийняло рішення про реконструкцію внутрішніх приміщень будівлі в стилі конструктивізму за проектом архітектора В. П. Костенкота художника В. Г. Міллера в 1929 році.

Потім будуть арешт засновника театральної трупи харківського драматичного і Мар’ян Михайлович Крушельницький (1897 – 1963) в якості нового режисера, який проведе її крізь два десятиліття сталінських репресій, евакуацію в Кизил-Кия і тяготи Другої світової війни. При ньому театр отримає звання академічного (1947) в тому числі за свою постановку “Ярослав Мудрий”.

Підвищення інтересу харків’ян до театрального мистецтва подарувало в 1961-му будинку по Сумській 9 західну прибудову адміністративного корпусу за проектом групи архітекторів у складі Б. Г. Клейн, Е. А. Святченко, А. С. Фурманова.

У наступні роки театр ім. Тараса Шевченка (присвоєно в 1935-ому) буде очолювати ціла плеяда талановитих режисерів, а його підмостки побачать гру неперевершених акторів свого часу, що виведе його в незалежній Україні при розширенні культурно-гастрольних можливостей на одне з лідируючих місць в країні.

Архітектура

Центральний фасад академічного драматичного театру ім. Шевченко в Харкові Центральний фасад театру ім. Шевченко в Харкові

Нині будівля Академічного драматичного театру ім. Шевченко Харкова представляє наближений до чотирикутника з округленими східними кутами (85м х 30м) периметр, який займає цілий квартал. Її поверховість, прив’язана до рельєфу місцевості та конструктивних особливостей, варіюється від двох до чотирьох на високому цоколі. Основний стиль – неокласика з елементами конструктивізму (надбудова в центральній частині).

Головний фасад, що виходить на Сумську, не дивлячись на низьку поверховість, є домінантою комплексу: ризаліт центрального входу з арковими вікнами в обрамленні профільованих архівольтів на імпостах з замковим каменем, пілястри і напівколони іонічного ордеру, маскарони, профільовані карнизи, трикутні фронтони в обрамленні фільонок з картушами в бубнах, витончена балюстрада відкритої тераси, ліпний рослинний орнамент і, звичайно ж, центральний фронтон з люнетом у витонченому доповненні барельєфних харит.

Основний же малюнок всіх частин будівлі становлять перемежовані ділянки французького і римського рустів з гладким тиньком, профільовані карнизи, люнети на імпостами і аркові вікна.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 9.

Посилання

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), Е105 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь), М18 (Харків – Сімферополь – Алушта – Ялта). З об’їзної по Сумській до Театральної площі, на яку виходить центральний фасад Харківського драматичного театру.

Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (автобус) – до зупинки “Театральна площа”, на якій розташований театр ім. Шевченка.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті