У далекому 1891-ому, коли був оголошений всесвітній конкурс на будівництво нового розкішного будинку для одеського храму бога комерції замість втратилої актуальність старої невеликої по площі будівлі біржі на Миколаївському, актуальної в першій половині XIX століття, але після сорока років порто-франко своїми скромними розмірами і сусідством з іншими адміністративно-комерційними організаціями не задовольняла амбіціям і запитам місцевого комерційного люду, ніхто не здогадуються про її подальшу цікавою долю…
Стосовно грунтовності підходу до майбутнього будівництва говорить не тільки конкурс проектів, що був оголошений по всьому світу і тривав фактично п’ять років, але і ті жорсткі вимоги, які висувалися до технічних характеристик будівлі, основною з яких була звукоізоляція на межі фантастики – секретні розмови в цих стінах павині були залишатися секретом навіть для людей, що знаходилися в декількох кроках в цьому ж приміщенні.
Старий Кам’янець, як шматочок Середньовіччя дбайливою рукою Хроноса збережений крізь століття усіх трагедій великих і маленьких української історії, покоїть в своїх підземеллях сотні тисяч секретів, частина з яких так глибоко пішла в надра пам’яті і покрилася пилом часу, що дістати їх на білий світ не представляється можливим, інші – настільки огорнула пелена легенд, що за нею важко вгледіти правду, треті ж сяють діамантами кришталевої чистоти, не дивлячись на всю свою неймовірність.
Так в міській історії зафіксовані прецеденти страшного бича Європи того часу – полювання на відьом під прапором інквізиції. Адже в боротьбі за видних женихів коштувало лише вказати на більш щасливу суперницю як на підозрювану в чаклунстві, і ось черга на серце обранця ставала на одну нещасну коротше, або звинуватити гордячку / конкурентку / зрадницю в смертному гріху, від якого на думку церковного суду на цілі міста спадали нещастя і який міг очистити лише вогонь багаття, щоб назавжди позбавиться від ненависної персони або просто за рудий колір волосся діва була засуджена на смерть.
Шок і здивування угорської знаті та єзуїтських ченців від споглядання одного прекрасного ранку 1703-його під міськими стінами кількох сотен українських селян з косами, сокирами і рушницями під проводом Івана Беци з Виряви, а також звістка про захоплення стратегічного запасу худоби в селі Горяни вилився практично в паніку.
Звичайно ж купка повсталих проти австрійського свавілля не могла захопити добре укріплений Ужгородський замок, де тільки шляхти всередині оборонного периметра налічувалося близько чотирьох сотень, а ще міщани і єзуїти. Але ведені відчайдушним бажанням отримати справжню свободу українці не тільки прорвалися в місто, бої фактично велися на вулицях.
Вразлива жіноча душа в поєднанні з прагматичною натурою іноді може звести чоловіка з розуму, особливо під впливом настільки відвертих і виходячих за межі суспільних норм і пристойності пуританського XIX століття дамських романів Еміля Золя. І де вже було знати вічно зануреному в справи комерції Мойсею Менделевичу, що якась книжка під назвою «Дамське щастя» так змінить його завжди байдужу до справ, домашню дружину…
У передчутті тихого сімейного вечора поважний одеський купець повернувся після повного турбот дня додому, але замість чаю після ситної вечері, яким дружина дала йому насолодитися в розрахунку на більш благодушний настрій, отримав від коханої серйозну розмова, що почалася з категоричного заяви: «Мойсей, досить кидати гроші на вітер і будувати будинки!», за якою крокували сентенції на тему про те, що вкладення коштів у нерухомість має бути раціональним і сім наявних в реєстр власності подружжя будинків не сильно їх збагатили.
З давніх-давен одеський Приморський і західна частина міста були далекі один від одного як дві планети, адже не дивлячись на фізичну близькість їх розділяла глибока балка, економічний ефект від будівництва моста через яку не витримував ніякої критики в порівнянні з витратами. Тому цей проект так і не був реалізований протягом усієї півтора столітньої історії міста.
Однак такі дрібниці, як економічні витрати, мало цікавили партократичну верхівку країни червоних рад, на догоду амбіціям і бажанням якої приносилися набагато більші жертви, ніж якась частина державної скарбниці.