Замок в тінистому парку, між двох рукавів річки Золота Липа, де укріплені стіни і нині дивують око, що його бачило, а краса палацу захоплювала навіть королів, що побачили на своєму віку не один шедевр.
Високі стіни, що надійно зберігають у своїх обіймах всі таємниці історичних подій п’ятсотлітньої історії східної Європи.
Місто, яке прожив під світлом зірки на ім’я Сонце дві тисячі років.
Найкраще про який говорять перші слова присяги його жителів:
«Клянуся Зевсом, Геей, Геліосом, Дівою, богами і богинями Олімпійськими та героями, котрі володіють містом, областю і укріпленнями херсонеситів, я буду однодумності щодо добробуту міста та громадян і не зраджу Херсонеса, ні Керкинітіди, ні Прекрасної Гавані, ні інших укріплень, ні з іншої області, якою херсонесити володіють або володіли, нічого нікому, – ні елліну, ні варвару, але буду охороняти для народу херсонеситів…»
Лебедина пісня роду Збаразьких, що потопає в зелені вікових велетнів, крізь крони яких ледве вгадується небесна синь. Її строгі лінії навіки запам’ятали історію славної родини, останній нащадок якої залишив цей тлінний світ майже чотири століття тому, лишивши після себе лише плацдарм для нових історичних подій, які вирішали наперед долю народів.
Вікове «Яблуко розбрату» Австрії та Трансільванії, що охороняло Соляний шлях з Мармарошскими копій, від якого безжалісний час залишив, лише купу руїн та під’їзну арку.
Лише ящірки і змії турбують спокій цієї, колись неприступної, фортеці, та заїжджі туристи опромінюють спалахами своїх фотоапаратів темні куточки безмовного свідка історії Хуста.
Витончена у своїй величі й велична у своєї витонченісті перлина Галичини зачаровує кожного, хто побачив її, і манить відвідати приїхати до неї ще і ще раз. У ній усе чудово: і беззахисність перед часом, підкреслена незавершеністю реконструкції, і герби та пам’ятні дати на фасадах, що зберігають вірність своїм колишнім власникам.
Заковані в цегляну броню ворота, які вже без малого дев’ятсот років охороняють серце Україні (нехай в наш час і символічно), навіть зараз своєю міццю вселяють благоговеенний трепет у серця обивателів.
Напівзабута казка – німий свідок історії колись великого міста, що випливає з димки досвітнього туману високого берега біля злиття річок Південний Буг і Бужок (звідси й назва), з його потужними стінами, повитими зеленню і осипаючимися зубцями зайвий раз нагадує про суєтність буття і мінливість фортуни.
Тиру, Офіусса, Алба-Юлія, Фегер-Вар, Ак-Або, Монкастро, Четатя-Албе, Левкополіс, Нестерфехервар, Вайсенбург, Аспрокастрон, Аккерман, Білгород, так багато імен у одного з найстаріших і найпрекрасніших місць на землі – Білгород-Дністровського. Його стіни, омиваються блакитними водами Дністровського лиману вже протягом двох з половиною тисяч років. За цей час місто багато разів міняв своє громадянство і віросповідання, але і як води Дністра, історичні негаразди не змогли заподіяти йому значного збитку.
Сама доля обіцяла невеликому селищу Винники (селу виноробів), яке розташовувалося на перехресті торгівельних шляхів неподалік Львова, стати центром політичних подій. Їх німе відображення – Жолкевкевська фортеця – і зараз своєю невеликою відреставрованою частиною демонструє колишню велич цієї колись царської резиденції.
На високому скелястому березі на перешийку петлі річки Смотрич височіє один з найбільш прекрасних пам’ятників оборонного мистецтва України – Кам’янець-Подільська фортеця.