Історія
Хоча перші літописні згадки про Збаражі відносяться до 1211 (Галицько-Волинський літопис), проте це не зовсім те місто, яке нині зустрічає гостей на берегах Гнізни. Той давній, згаданий у літописі, центр удільного князівства знаходився у 3 км нижче за течією річки, там де зараз розташовується село Старий Збараж, що ще зберігає сліди колишньої могутності: залишки руїн та земляних валів.
Протягом трьох століть древній Збараж не один раз гинув і відроджувався (татарські облоги 1474, 1558, 1567, 1572, 1588, 1590, 1594), змінюючи зовнішній вигляд у дусі часу (у 1393 році на підмогу земляним валів і ровам Новгород-Сіверський князь Дмитро Корибут (1358 – 1404) побудував замок, а сорока роками пізніше Федір Несвіцький (- 1442) – кам’яні фортечні стіни), поки у 1598 році, після взяття ордами татаро-монгол, місто остаточно не перетворився на руїну.
Наступник зруйнованого форпосту виріс не на порожньому місці – у 1583 році на місці нинішнього Зжаража було поселення, що одержало привілеї від князів, що вже іменувалися Збаразькими (нащадки Федька Несвіцького), і налічує 284 господарства, куди і була перенесена офіційна резиденція Янушем Збаразьким (- 1608) після руйнування колишньої столиці князівства.
Після смерті Януша його справу продовжили сини Єжи (1573 – 1531) та Кшиштоф (1580 – 1627), які будучи підготовленими фахівцями фортифікаційної справи, завзято беруться за облаштування фамільного гнізда: було подано прохання на ім’я короля про розбирання старого Збаразького замку, а венеціанському архітектору Вінченцо Скаморці (1552 – 1616) замовлено проект нового форпосту.
Але далекосяжні плани братів почали здійснюватися лише в 1620 році, коли в основу цитаделі було закладено перший камінь під керівництвом фламандського архітектора Генріха ван Пеена, що спорудив також палац Збаразьких в Кракові.
Ось лише закінчення будівництва фамільного замку жоден з братів не побачив. Остаточні риси цитадель набуває лише в середині 30-х років XVII століття під патронатом князів Вишнівецьких, що отримали Збараж після кончини Єжи – останнього з роду Збаразьких.
Знаменним для міста і фортеці стає 1649, коли під його стінами укладається Зборівський мир між Богданом Хмельницьким, війська якого через зраду союзників – татар на чолі з Іслам-Гіреєм III (1604 – 1654) так і не змогли захопити форпост взятий роком раніше, і польським королем Яном II Казимиром (1609 – 1672), якого представляли захисники замку на чолі з Єремією Вишневецьким (1612 – 1651). За умовами мирної угоди Польща визнала існування козацької України, в замін збереження кріпацтва на землях польської корони (у тому числі Волинського та Подільського воєводств).
А через чверть століття (1675 рік) яничари турецького паші Ібрагіма Шейтана узяли фортецю штурмом, повністю спаливши її і підірвавши оборонні стіни, в наслідок чого місто було звільнене Сеймом від сплати податків на дванадцять років.
Своїм відновленням замок зобов’язаний Дмитр-Єжи Вишнівецькому (1631 – 1682), що отримав титул князя у 1673 році, спадкоємцями якого стає рід Потоцьких. Цьому роду належить честь перетворення фортеці в магнатську резиденцію з пишним зеленим садом і отримання містом Магдебурзького права.
Набіги татар припинилися лише в 1699 році, коли відповідно до умов Карловицького миру Збараж, як і багато інших фортеці Поділля та Волині, повернувся до складу Речі Посполитої (1569 – 1795).
Але крихкий мир тривав не довго – у ході Північної війни (1700 – 1721) місто спустошують шведські війська, несучи за його стіни запустіння та занепад. Їх справу продовжили гайдамаки під проводом самоназваного полковника Верлана, що захопили місто в 1734 році.
І хоча після цих подій замок залишається у володінні Потоцьких, сім’я не поспішає з його відновленням, в наслідок чого будівлі комплексу ветшають і приходять у занепад. Така ситуація зберігається аж до продажу Збаража, який тоді вже належав вже Австрійской імперії (з 1772 року з перервою в п’ять років), в 1893 році Тадеушу-Владиславу Нементовскому – останньому приватному власнику Збаразького замку, що зробив спробу його реконструкції під керівництвом історика-дослідника Яна Болоз -Антоновича (1858 – 1922), якої, проте, не судилося увінчатися успіхом – завадила Перша Світова війна (1914 – 1918). Російські війська, ступивши на Збаразьку землю незабаром після початку військових дій, значно пошкодили замковий комплекс: стіни частково розібрані на камінь, палац спустошений, каземати підірвані.
Повторна спроба реконструкції в ХХ столітті була зроблена з 1935 по 1939 рік на момент знаходження комплексу в руках Союзу офіцерів запасу Польщі, у володінні якої місто перебувало з 1920 року. Але знову завадила війна.
Друга світова війна і німецька окупація, що тривала з 1941 по 1944 рік, не завдали значної шкоди Збаразькій палацово-замковому комплексу. Так що вже у 1959 році після реконструкції в його стінах активно починає діяти музей, який протягом свого існування активно поповнюється археологічними місцевими знахідками.
Музей у стінах Збаразької фортеці діє і понині, переживши ще одну масштабну реконструкцію в 1985 році, тільки вже зі статусом Державного історико-архітектурного заповідника (8 лютого 1994 року). Його база, як в центрі заповідника «Замки Тернопільщини», використовується для проводення міжнародних конференцій та симпозіумів.
Архітектура
Замок, будівництво якого почали Єжи та Кшиштоф Збаразькі, представляв собою ренесансну споруду за типом «palazzo in fortezza» (палац у фортеці). Причому перлина комплексу (палац) був захищений потужною фортифікаційною системою укріплень: зовнішні та внутрішні оборонні стіни, між якими пролягав водний рів глибиною 10 м і шириною 40 м, з’єднувалися чотирма бастіонами; в’їзна вежа перегороджувала шлях до замку підйомним мостом; система підземних ходів з’єднувала фортецю з іншими оборонними об’єктами Збаража, що лежать далеко за його стінами. Крім того сама місцевість навколо міста представляла природну систему укріплень: з Півдня підступи захищала річка Гнізна, з заходу і сходу плескали свої води Збаразький і Базарінецкій ставки, а з півночі простягався «Чорний ліс», крім того за Базарінецкім ставком тягнувся дубняк аж до Лубянок.
До наших днів Збаразький замок дійшов у практично первозданному вигляді з незначними добудовами більш пізнього періоду (два бічних флігелі палацу, каземати). Зараз серед зелені парку, як і чотири століття тому, височить квадратна в плані твердиня з облицюванням з тесаного каменю, яка займає площу більше 16 га, поєднана із зовнішнім світом вже стаціонарним бетонним мостом. П’ятикутні бастіони замикають кути її ескарпів протяжністю більше 90 м кожна (північно-східний пошкоджений внаслідок обвалу). А внутрішнє фортечне оздоблення складається з палацу в стилі пізнього ренесансу і казематів, що оперізують стіни з внутрішньої сторони, відстою від них на 10 м (простір засипано землею).
Експозиція
Історична експозиція у відновлених інтер’єрах залів палацу і казематів нараховує більше одинадцяти тисяч експонатів, велика частина з яких відкрита для огляду:
Зали другого поверху надбрамної вежі дивують відвідувачів багатою нумізматичною колекцією, яка крім грошових одиниць Україні, Німеччині, Польщі, Угорщини, Росії демонструє відзнаки і нагороди цих країн, і комплекцією антикварних меблів і предметів інтер’єра, де в дзеркалах під ажурною рамою відображаються повиті виноградною лозою шафи та годинники, які почали свій відлік багато десятиліть тому, стільці з червоного дерева на кручених ніжках і рояль з кістяною біло-чорній палітрою клавіш.
У холі палацу розташована картинна галерея портретів історичних особистостей, з якими тісно переплелася доля фортеці, і документальні дані, пов’язані з найбільш значущою подією в історії Збаразького замку – облогою 1649 року.
Другий поверх палацу відкриває багату колекцію сакрального мистецтва, представлену у двох суміжних залах, де мирно сусідять культові предмети східного і західного обрядів, стародруки і рукописні книги, предмети інтер’єрів релігійних споруд XVII – XIX століть. А зовсім рядів, через хол, де під скляним куполом Збаразький замок в мініатюрі, яскраві українські народні костюми і рушники в оторочці з національних орнаментів поруч з церковною вишивкою одягу священиків у експозиції вишивки.
У казематах, що оперізують палацову площу, розташовані археологічна колекція предметів, знайдених при розкопках, що проводилися в різні часи на території Тернопільщини, і етнографічна експозиція предметів побуту та ремесел, де орало сусідить з строкатістю хусток, а серпи з різнокольоровими, як саме життя, смугами стьобаних доріжок.
І вже напевно нікого не залишать байдужими дерев’яні скульптури Володимира Ліпійчука (1929 -), в яких чарівний магічний танець в ніч на Івана-Купала опікає полум’ям багаття, а свист від занесеної нагайки козака дзвенить у вухах, і вітер від здибленого коня холодить обличчя. Умиротворення приносить лише сусідній зал культової скульптури, де світлі лики святих дивляться на тлінний світ з печаллю і смутком.
А страхітливий холод похмурих навіть у спекотні літні дні темниць в підземеллях Збаразького замку лише підсилюють знаряддя середньовічних тортур.
Збаразькій збройовій колекції, де лицарські обладунки, перебуваючи під захистом гострих клинків, довгих копій і оббитих шкірою щитів, відображаючи сонячні промені, міг би позаздрити будь-який титулований воїн середньовіччя.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська область, м. Збараж, вул. Б.Хмельницького, 28.
Посилання:
- Нотатки мандрівника. Збаразькі нотатки
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е 85 (М 19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на Збараж.
Громадським транспортом з Тернополя до Збаража або в напрямку Кременця до повороту на Збараж (від повороту до зупинки міських маршрутних таксі 15 хвилин ходу), а потім на маршрутному таксі до Замкової гори.