Народжена в муках православна святиня як тріумф людини-особистості над системою і доказ, що для досягнення мети потрібно лише палке бажання.
Тричі повсталий з попелу небуття храм, який отримав високе звання собору за свою непохитну волю до життя і надію для тисяч на просвітлення.
Народний пам’ятник народному поету як данина немеркнучій славі таланту пера і паперу, яка непідвладна миттєвим примхам чиновникам від влади.
Довгий шлях створення і казус на дні народження, щоб пережити найчорніші в історії української землі і ознаменувати народження нової епохи.
Двічі народжена святиня православної громади житомирської землі, яку серед атеїстичного божевілля врятувала лише рука Всевишнього, провівши країну рад через очисний вогонь.
Перща міська велична кам’яна святиня храмової архітектури, яка неушкодженою пройшла крізь все важкі випробування, що випали на долю українських земель в ХХ столітті, щоб нести світло і радість в душі парафіян в третьому тисячолітті.
Храм Божий, що перетворився на житло муз наук і знань, щоб впевнено перетнути чотирьохсотрічний кордон і подарувати майбутньому всю мудрість минулого.
Велике починання небайдужої дворянської сім’ї, яке надовго пережило їх самих, зберігши пам’ять про добрі справи на століття.
Фортеця перед фортецею під прапором хреста, створена для додаткового захисту, а стала причиною гіркої поразки.
Зусилля і молитви сотень відбиті в камені, щоб протистояти вітрам часу і зустріти світанок третього тисячоліття.
Історія об’єднання захисників міста, без якого немислима доля корони галицьких земель, як сублімація найтрагічніших подій на пожовклі літописні сторінки.
Вся сила волелюбного духу львівських жителів уособлена біля підніжжя Вовчої гори щоб до останньої краплі крові боронити рідну домівку.
Древнє закутані зеленим листям серце селища на березі Пустохи, яке все ще продовжує битися в кайданах часу, не дивлячись на людське забуття минулого і байдужість сьогодення.
Покинуте на милість часу улюблене дітище аристократії, куди свого часу було вкладено чимало коштів і сил, а головне – душа господарей.
Пізанська вежа як одна з численних родзинок розкішної магнатської резиденції загубленої в глибинці житомирської землі.
Колиска українського авіабудування і «мертвої петлі», що під захистом вищих сил вистояла всупереч незліченним спробам спокоїти її навіки.
Францисканська обитель колись загублена в хитросплетінні виноградних лоз на самій околиці міста, а зараз є однією з найдавніших перлин в самому серці сучасного мегаполісу.
Важкий шлях народження загартував її в боротьбі з долею, щоб в найстрашніші години сучасності стати єдиною опорою тим, кому віра давала сили жити.
Третє століття на сторожі захисту здоров’я львівських городян в ім’я радості буття і вічного життя.
Постійність в одній маленькій архітектурній деталі величезного міста як дихання добра, над яким не владні вітри змін.