Історія

Жадане Чорне море, століттями являлося в рожевих мріях і снах російським правителям у вигляді простертої біля ніг водної гладі в сяючих проміннях сонця. Століття війн окроплених кров’ю незліченних жертв, покладених на вівтар честолюбних амбіцій. Вічна ворожнеча з південними сусідами за право називатися правителями кримських земель, які підкорила корона двоголового орла.

1736 рік. Початок нового витка кривавого російсько-турецького протистояння. Відважне запорізьке козацтво на службі у російської цариці. Нові жертви чергового походу, який розпочався успішним наступом із захопленням фортеці Азов, а роком пізніше – Очакова.

Запорожці в цій війні виступали головною стримуючою силою проти турецького флоту і татарських передових загонів, у функції якої входили захист морських рубежів і берегової лінії, постачання залишених в обороні гарнізонів, забезпечення транспортування бойових одиниць і підрозділів.

Острів Хортиця, як стратегічно зручний перевалочний пункт на Дніпровському водному шляху, в 1736 році був обраний командувачем російськими військами Бурхардом Крістофом Минихом (1683 – 1767) в якості одного з місць базування флоту з судноверф’ю під захистом фортеці і новоспорудженого ретраншементу, що складався в основному зі з’єднаних валами і ровами редутів.

Епідемія чуми, що вибухнула в 1738-му, спорудження укріпленого табору і люті холоди коштували життя п’ятьсот дев’яти захисникам української землі, у тому числі командувачам Дніпровської флотилії віце-адміралу російського флоту Олексію Наумовичу Сенявіну (1680 – 1638) і Василю Опанасовичу Дміртіеву-Мамонову ( – 1739). Для мінімізації втрат і підтримки боєздатності захисників фортець козаки були розквартировані на передовій – розрізнених островах в гирлі Дніпра.

Компанія закінчилася восени 1739 року підписанням Белградського мирного договору, який передбачав залишення військами під прапором двоголового орла Очакова і низовий Дніпра. Так безславно закінчилася вирвана ціною тисяч смертей перемога над турецько-татарськими військами (хоча Азов залишався російським). Покинутій ж відступаючими царськими військами Хортиці, як нагадування про ті страшні роки, залишилися сотні безіменних могил та фортифікаційні споруди.

В одну мить промайнуть над запорізької землею вітри часу… І вже на зорі нового третього тисячоліття тут, на острові, будуть знайдені поховання жертв тих страшних подій. А в 2006-му на розвилці доріг було проведене перепоховання останків і встановлений надгробний камінь.

Архітектура

Хортицький пам’ятник російським солдатам та запорозьким козакам – жертвам російсько-турецької війни 1735 – 1739 років являє собою піднесений на невисокому повитому дикими травами пагорбі на перехресті доріг в центрально-східній частині острова невисокий стародавній кам’яний хрест простої форми.

У його підніжжя на схилі поховального пагорба встановлена сіра гранітна плита з пам’ятним написом в відшліфованому до блиску овалі про жертви тієї далекої війни і запис про її установку в травні 2006 року.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, Запорізька обл., м. Запоріжжя, о. Хортиця.

Посилання

• Нотатки мандрівника. Острів Свободи на ім’я Хортиця

Як дістатися

По трасах Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Чонгар – Сімферополь) / Н08 (Дніпропетровськ – Запоріжжя) / Н23 (Кривий Ріг – Нікополь – Запоріжжя) / р37 (Бердянськ – Запоріжжя) / Т08 03 (Маріуполь – Запоріжжя). У місті слідувати вздовж центральної вулиці, яка пронизує все місто (Космічна – Леніна – Гребельна – Каширське шосе) до повороту на вул. Сергія Тюленіна, яка Преображенський міст виходить на Хортицю. На острові прямувати головною до Автопарку, а потім повернути ліворуч і по східній асфальтовій дорозі (напрям Кінне господарство / Батальйон патрульної служби МВС) до п’ятого перехрестя, де розташований пам’ятний хрест.

Маршрутним таксі / електричкою до зупинки «ЦІМЕЖ», а потім 30 хвилин повз пам’ятник писанці пройти до поховання загиблих в російсько-турецькій війні 1735 – 1739 років.