Історія
Коли в другій половині XIX століття, здавалося, що світ ступив на поріг прогресу і творення, а кровопролитні війни стали лише надбанням середньовічних літописів, на великих українських просторах один за одним почали з’являтися товариства ентузіастів, які по крихтах збирали стародавні артефакти в спроби зберегти для нащадків те небагате, що залишило невблаганний час.
У Житомирі ж музейна справа почалося з маленької колекції мінералів в сорок вісім зразків наданих Волинським генерал-губернатором Михайлом Івановичем Чертковим (1829 – 1905) для експонування в стінах витонченого нового будинку майбутньої міської публічної бібліотеки за півроку до її відкриття 10 квітня 1866 року.
Завдяки старанням місцевих краєзнавців і ентузіастів за підтримки прогресивного волинського духовенства, яке створило своє археологічне товариство і сховище старожитностей при ньому в 1893 році, справа вивчення і збереження історії житомирського краю перейшло на якісно новий рівень, що стало вагомим аргументом до переїзду в 1897 році в більш просторі зали новозбудованого будинку житомирської публичної бібліотеки на Новожандармській (нині Пушкінська).
Так що вже в 1901 році на базі значно збільшеної житомирської музейної колекції з понад двох тисяч ста експонатів, що включала три масштабних розділи: природно-історичний, нумізматичний та промисловий, нарешті почало свою діяльність (статут був прийнятий ще 3 квітня 1897 року) Товариство дослідників Волині, першим головою якого став Яків Васильович Яроцький (1840 – 1915).
В подальшому розвитку музею взяли активну участь ентомолог Антон Владиславович Ксєнжопольський (1877 – 1939), археолог Сергій Свиридович Гамченко (1859 – 1934), фольклорист та етнограф Василь Григорович Кравченко (1862 – 1945), засновник геології і географії України Павло Аполлонович Тутковський (1858 – 1930), який був обраний його віце-головою 2 жовтня 1910 року. Завдяки діяльності останнього на своєму посту в 1911 році охоронець давнини отримав нове ім’я Волинський центральний музей і нове приміщення, а через три роки і самостійний статус.
Ось тільки високою творчу місію Товариства дослідників Волині розтоптали чоботи більшовицьких загонів, що розв’язали громадянську війну на території України після перевороту 1917-го. Частина краєзнавців-ентузіастів і науковців бігла від кровожерного режиму за кордон, частина була знищена, частина потрапила під репресії.
На руїнах Волинського центрального музею нова радянська влада під пильним оком Волинського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старожитностей в 1919 році почала організацію нової колекції, яка масово поповнювалася вцілілими в запалі бойових дій експропрійованих з приватних колекцій Іллінський-Стецьких, де Шодуар, Симоничей, Сангушко, Терещенко, експонатами і зібрання Волинського єпархіального музею старовини (більша частина була переправлена до Харкова).
Потім в якості тимчасового пристанища музею змінять один одного семінарський костел і садиба баронів де Шодуар на Банній (нині Лермонтовська), а також для розміщення великої колекції з більш ніж дев’яносто чотири тисячі примірників використовувалися колишнє Волинське єпархіальне давньосховище і Будинок працьовитості. Вже в 1925 році завдяки своїй роботі хранитель житомирських старожитностей отримав новий статус і нову назву – Волинський державний науково-дослідний музей, що через три роки дозволило відкрити на його базі аспірантуру при відділі геології та етнографії.
Не дивлячись на те, що роки Другої світової війни, бойові дії якої розгорталися на житомирській землі в 1941 – 1943 роках, завдали музею невиправної шкоди, більшу частину зібрання завдяки самовідданості завідувача зоологічним відділом музею Всеволоду Іллічу Бруховському (1890 – 1969) вдалося зберегти (він просто забив двері кімнати, де зберігалися приготовані до відправки в Німеччину експонати, а найцінніші – сховав у підвалах Преображенського собору), щоб уже в травні 1944-ого перед широкою публікою відчинив свої двері оновлений музей, перейменований 18 травня 1950 року на Житомирський обласний краєзнавчий.
Старому-новому музею в 1970-му було відведено побудоване в 1909 році силами парафії святої Софії на чолі з Анджеєм Федуковичем (1875 – 1925) будівлю католицької духовної консисторії, частина приміщень якої раніше була відведена під будинок єпископу Луцько-Житомирської дієцезії. А через півтора десятка років в його розпорядження надійшов і Хрестовоздвиженський храм, в шести залах якого розмістився відділ природи.
У радянський період його колекція постійно збільшувалася, але справжнього розквіту велетень на сторожі історії досяг в роки незалежності України, коли були відкриті в селі Романівка музей-садиба Рильських, а в Брусилівці – Івана Огієнка, відділ природи отримав власне приміщення, реекспортовано Музей партизанської слави Полісся, створений відділ етнографії Житомирщини, а так само гідно продовжують виконувати свою місію літературно-меморіальні музеї В.Г. Короленка і Лесі Українки.
Архітектура
Прямокутна в плані (50м х 20м) двоповерхова цегляна будівля консисторії поруч з Софійським собором Житомира являє собою один з кращих зразків ренесансу з витонченим порталом центрального входу і кутовими ризалітами поздовжніх фасадів.
Всі властиві домінантному стилю архітектурні акценти (профільований лобовій карниз на модільонах, розбивка на дзеркала, багате прикраса наличників спарених віконних арок другого ярусу, трикутні фронтони бічних ризалітів, картуші надвіконної простору, колони композитного ордера порталу центрального входу і витончений рослинний орнамент, що обплітає різні частини будівлі під милі посмішки ангелів) оптимально скомпоновані в оформленні колишнього єпископського будинку, створюючи химерно легкий силует.
Експозиція
Нині масштабна колекція краєзнавчого музею Житомира, що складається з восьми великих підрозділів (Відділ природи, Художній музей, Коростенський краєзнавчий, літературно-меморіальні музей Лесі Українки та В. Г. Короленка, Музей-садиба родини Рильських, Музей партизанської слави Полісся, Брусилівський історичний музей І. І. Огієнка) налічує близько ста п’ятдесяти тисяч експонатів.
У центральному ж будинку на Соборній площі знаходиться Художня галерея європейських і вітчизняних майстрів XVI – ХХ століть. Італійці, голанці, французи, поляки, українці… Їх шедеври, як відбиток часових епох, малюють перед глядачем масштабну картину історії Європи, виткану з окремих полотен.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Житомир, пл. Замкова, 1.
Посилання
- Етимологія. Радник проти миру
- Історичні факти. Святий грішник
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е40 (Городок – Броди – Рівне – Бориспіль – Полтава – Харків – Слов’янськ – Луганськ) або М21 (Житомир – Бердичів – Вінниця – Жмеринка – Могилів-Подільський). У Житомирі по вул. Великій Бердичівській до Соборної площі. Далі – вул. Кафедральна, до якої примикає Замковий майдан з будівлею колишньої консисторії.
Міським транспортом до Соборної площі, а потім два квартали до Замкової, де розташований краєзнавчий.