Історія
На початку XVIII століття галицька столиця, що розгорнулася на повну потужність і міць процвітання, стала одним з бажаних оплотів великих і малих католицьких чернечих орденів, які знаходили широку політичну і фінансову підтримку своїм бажанням серед аристократії і заможних городян від купецтва. Одними з новоприбулих в 1710-му до Львова були сестри-бенедиктинки безперервного поклоніння Святим Дарам або сакраментки, як вони самі себе називали.
Правда свій перший дерев’яний збудований за фаховерковою технологією храм освячений на честь заручин Пресвятої Діви Марії і святого Йосипа черниці отримали лише вісім років по тому (1718) завдяки милості шляхтича Франтішека Цетнера ( – 1732), архієпископа Ян Скарбека (1661 – 1733) та князів Четвертинським, весь цей час співіснуючи в невеликому дерев’яному спорудженні поруч з будівництвом на околиці великого міста.
Однак дерево є дерево – недовговічний матеріал, а з розширенням львівських кордонів монастирський комплекс сакраменток підпав під заборону на зведення в межах міської забудови дерев’яних будівель, що стало приводом до початку перебудови комплексу в камені.
В якості головного архітектора проекту був обраний німець за походженням Бернард Меретин ( – 1759) – майбутній творець таких шедеврів як бучацька ратуша та собор святого Юра, який не тільки розробив сам план зведення майбутнього храмового ансамблю, а й перші два роки, починаючи з освячення наріжного каменя архієпископом львівським Миколою Вижицьким ( – 1757) в 1743-ому, очолював будівництво.
І хоча роботи розтягнулися на три з половиною десятиліття, під час яких було зведено і відповідно оформлено костел заручення святих Діви Марії і Йосипа, а також відбудований величезний монастирський комплекс сакраменток в обрамленні великого саду, вежа-дзвіниця над храмом до офіційної дати закінчення будівництва ( 1780) так і не була завершена.
Її закінчили лише через сторіччя під час масштабної реконструкції 1881 – 1887 років, коли костел надбав бапрокових риси (змінена форма покрівлі та перекриття) за проектом і під керівництвом німецького архітектора Адольфа Мінасевіча (1846 – 1894).
Внутрішній же свій нинішній вигляд храм отримав вже на початку ХХ століття під керівництвом львів’янина Владислава Садловського (1869 – 1940), який спільно з Ф. Маєрським та Е. Жиховичем створив новий алебастровий вівтар, оновив декоративні елементи інтер’єру і закінчив-таки оформлення дзвіниці.
Вийшовши практично неушкодженим з жерла двох світових воєн ХХ століття, храмовий ансамбль, як і вся територія України, на свій превеликий жах згідно з підсумками Потсдамської конференції опинився в сфері впливу божевільного атеїзму рад, який в боротьбі за уми і серця безжальною рукою знищував або нівелював всі культові організації і їхні оплоти.
Так в комуністичний період монастир сакраменток Львова було передано у відання зооветеринарного інституту, створеного за сторіччя до цього (1881 рік) на базі Цісарсько-королівської ветеринарної школи, яка за рахунок поглинання його площ значно розширила свою територію: в костелі Заручин був влаштований спортивний зал, келійні ж корпусу пристосовані під гуртожитки вищого навчального закладу та студентський клуб.
Хоча витаючий серед цих стін дух свободи і віри, ні-ні та й давав про себе знати – саме студентський клуб «Данко» прийнято вважати основоположником Народного Руху України, який розпочався 25 липня 1988 на організаційних зборах з ідеї створення Народного фронту.
Сучасна реставрація костьолу на території Львівського університету ветеринарної медицини була почата саме викладачами вишу на зібрані благодійниками кошти відразу ж з падінням радянського режиму і здобуттям Україною незалежності на початку 1990-х, щоб в грудні 1995-го передати його місцевій громаді греко-католицької церкви, яка освятила його на честь Пресвятої Трійці.
Архітектура
Монастирський комплекс сакраменток, який колись прикрашав південно-східну міську околицю, а нині опинився в серці багатотисячного Львова являє собою тринавову шестистовпну прямокутну (35м х 20м) в плані базиліку з квадратною апсидою (бік – 10м) в східній частині Троїцького костелу і складнопрофільний контур келійних корпусів.
Архітектурною домінантою прикрашеного по периметру круглими, коробовим і арковими віконними прорізами по периметру в обрамленні рослинного орнаменту ліпнини і пілястрів іонічного ордера, що членують площину стін на дзеркала, костелу є центральний фасад з триярусною дзвіницею над бабинцем.
Його домінуючий за рахунок виступу дзвіниці та симетрично розташованими з боків глухими круглими в плані вежами з масивними вазонами на вершині контур прикрашений витонченими бароковими спливами і двошаровими пілястрами доричного ордера, завитками завершення порталу центрального входу і витонченим балконом на кронштейнах, башточкою-надбудовою над зімкненою покрівлею і расрепованним карнизом, арковими нішами і, звичайно ж, всевидючим оком в трикутнику, що символізує святу для християн потрійну силу небес.
Двох – чотириярусні монастирські корпуси сакраменток прибудовані до північно-східної частини Троїцького костелу мають складну в плані геометричну конфігурацію з внутрішнім двором. Їх центральний фасад, що нині виходить на вул. Тершаковців (раніше площа Госєвського) прикрашений вторячими храму пілястрами іонічного ордера, що ділять простір на дзеркала і багатими лиштвами коробових арок вікон увінчаних на другому поверсі рослинним орнаментом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Тершаковців, 11а.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). Далі по місту з об’їзної: вул. Личаківська – вул. Чехова – вул. Тершаківці, на яку центральним фасадом виходить костел святої Трійці.
Міжміським транспортом до вокзалів Львова, а потім в напрямку Личаківки до зупинки «вул. Чехова», а потім два квартали на південь по вул. Чехова, що переходить в вул. Тершаківці до колишнього монастиря сакраменток.