Історія
Всього за рік на головній Ринковій площі невеликого галицького провінційного містечка Бучач завдяки активній фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького (1712 – 1782) виросло одне з чудес, за які українська земля так вдячна цьому роду – будівля міської ратуші (закінчено в 1751-му).
Головна адміністративна будівля міста стала плодом творіння двох найталановитіших львівських майстрів свого часу – Бернарда Меретина (- 1759), який відав безпосередньо її спорудженням, і Іоганна Георга Пінзеля (1707 -1761), руці якого належить зовнішнє оздоблення ратуші.
Дванадцяти залів двох нижніх її ярусів стали не тільки оплотом адміністративно-управлінської еліти міста (повітове старшинство і рада), але і притулком для тих, за рахунок кого жив і процвітав цей благодатний край – вищої торгової касти, яка орендувала тут площі для своїх потреб.
Пожежа 1811 року внісла свої корективи в зовнішній вигляд Бучацької ратуші, спаливши дотла дерев’яний шпиль, що її вінчав – висота споруди зменшилася відразу на п’ятнадцять метрів, а зовнішній вигляд – втратив завершеність, хоча анітрохи й не применшив чудового барокового оздоблення. Навіть механічний годинник біля самої вершини вежі зберег свою працездатність, продовжуючи ще більше тридцяти п’яти років відмірювати час Бучача аж до демонтажу з причини несправності в 1847 році.
А ось півсторіччя потому в запалі другого великого згарища (29 липня 1865) розчинилася як дим частина унікальних скульптурних прикрас зовнішніх фасадів барокової перлини Галичини, що б вже не відродиться в первозданному вигляді у зв’язку з втратою колишнього торгово-економічного становища міста.
20-ті роки ХХ століття привели в стіни архітектурної перлини Бучача нових мешканців – на першому ярусі міцно, на довгі роки влаштовується бог торгівлі Гермес зі своїми підданими (приміщення віддані під магазинчики), а на другому – селяються прості смертні, облаштовуючи в колишньому адміністративному серці міста свій життєвий затишок.
Звичайно обставини, в які було поставлено будівлю колишньої міської ратуші зовсім не сприяли її процвітанню, і до середини 50-х вона позбулася доброї третини своїх кам’яно-фігурних прикрас.
Лише коли в будівлі Бучацької ратуші запановує історико-краєзнавчий музей в 1982 році, нарешті гідно була оцінена історико-архітектурна значимість цієї пам’ятки архітектури. І через чотири роки тут починається масштабна реконструкція, яка проте не знайшла гідного завершення у зв’язку з ускладненням (а вірніше повним припиненням) фінансування будь-яких проектів, пов’язаних з культурою на початку 90-х років. Результатом же першої реставрації, крім іншого, стало відновлення втраченого більш півторастоліття тому купольно-шпильевого завершення будівлі (правда увінчаного червоною зіркою).
А в 2002 році зайняла своє місце ще одна втрачена деталь колишньої величі галицької перлини – на самій вершини вежі з’явилися чотири циферблати годинника, який, як і раніш, відраховують міський час.
Друге дихання ратуші в самому серці Бучача відкрила подальша реставрація на рубежі першого десятиліття XXI століття, коли, крім відновлення зовнішньої автентичності будівлі, група співробітників Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, сформована під керівництвом Дмитра Петровича Крвавича (1926 – 2005), створила копії скульптурних композицій комплексу з метою заміни оригіналів, які були передані на музейне зберігання.
Нині ж Бучацька краса в теплих жовтих кольорах знову іскриться усіма гранями своєї краси, хоча оригінали її скульптур замінили точні копії, а ліпний декор зовнішніх фасадів відновив свої форми лише в тій мірі, які дозволяють історичні документальні факти. Але флюгер на вершині шпиля тепер впевнено вказує напрямок в майбутнє через століття негод.
Архітектура
Бучацька ратуша, що вважається по праву однією з кращих в Європі, перебуваючи в низині Ринкової площі на невеликому трикутнику землі, тим не менш є на ряду з Монастирем отців Василіан основною домінантою міста, прямуючи шпилем у височінь на п’ятдесят три метри.
Потужна двох’ярусна квадратна в плані кубічна підстава творіння архітектора Бернарда Меретина, периметром п’ятьдесят-шість метрів, з прямокутним отвором вікон має троє вхідних дверей, які через зростання культурного шару в один метр за чверть тисячоліття, зараз знаходиться нижче рівня землі.
Ця частина будови служить п’єдесталом для двоярусного витягнутого обсягу башти з арочними прорізами вікон і круглими циферблатами годинника біля самого рівня даху, яка значно поступається по периметру своєму тронові. Сукупна висота чотирьох рівнів будови складає тридцять вісім метрів.
Нині, як і колись, вінчає будівлю перлини Бучача цибулинне купольне завершення з шпилем, виконане для полегшення конструкції з дерева, вісімнадцятиметрової висоти. Флюгер же на самій верхній точці ратуші, виконаний у формі прапора з напрямком на захід, як головний орієнтир життя міста.
Зовнішнє декоровое оформлення будівлі з головним фасадом, зверненим до заходу, – творіння Йоганна Пінзеля – це симбіоз стилів, де пишне бароко затьмарює вливаючись в більш вузьконаправлене рококо. В якості фасадних домінант в дзеркальному плануванні стін виступають пілястри коринфського ордера з акантом та раковинами, високий надкарнізний аттик з овальними прорізами і різьблені наличники вікон.
Фронтон центрального фасаду комплексу, прикрашений картушем асиметричного профілю з фамільним гербом Потоцьких (Пилява) та ініціалами фундатора будівництва (M.P.S.K. – Микола Потоцький староста Канівський) в оточенні військових регалій по центру, має складну конфігурацію.
Спочатку крім багатого ліпного оздоблення зовнішніх фасадів Бучацької ратуші прикрашали дванадцять скульптурних композицій їх тридцяти фігур, розташованих по периметру атика та центральному фронтонові, міфологічної та біблійної спрямованості (Геракл вбиває Немейського лева, перемога Давида над Голіафом, Геракл знищує Лернейську гідру, богиня правосуддя Феміда, повелитель океану Нептун…), головною сполучною ланкою яких служить ідея перемоги добра над злом. До наших же днів із них збереглося лише сім композицій з дев’яти фігур.
Внутрішнє оздоблення дванадцяти залів не може похвалитися автентичністю духу XVIII століття після багатьох років перебування в байдужих руках далеких від світу архітектури та мистецтва. Зараз про колишню красу нагадують лише хрестові склепіння, яких не зустрінеш в нинішніх будівлях, та гвинтові сходи, яка спрямовує свої щаблі вгору.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бучач, пл. Волі.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Р25 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), яка проходить через центр міста, де розташована будівля ратуші.
Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 20 хвилин в західному напрямку (орієнтир – центр міста, Ринкова площа (нині – Волі)), на якій розташована ратуша.