Історія

Йшов другий рік Другої світової, коли 22 червня 1941 року війна переступила державний кордон країни рад і несподівано для себе СРСР виявився в ролі жертви. Не допоміг ні секретний пакт Ріббентропа – Молотова, ні взаємні запевнення з Німеччиною у «вічному мирі». Смерть почала збирати свою криваву жертву на землі агресора.

«Героїчному» войовничому комунізму судилося відступати, відступати, відступати… спалюючи за собою всі мости, знищуючи всю інфраструктуру, вивозячи все скільки-небудь цінне, залишаючи жителів покинутих територій напризволяще, заодно знищуючи всіх скільки-небудь опозиційно налаштованих своїх громадян – війна все спише.

Рахунок жертвам в луцьких катівнях НКВД, для кривавих цілей якого кати режиму блюзнірськи пристосували колишній єзуїтський храм знань, на момент початку бойових дій вже йшов на тисячі, адже сюди звозили всіх викритих в українському націоналізмі з найвіддаленіших куточків Волині з моменту окупації в 1939-ому, а від арешту до судового рішення про вищу міру покарання та приведення його у виконання рахунок йшов на лічені години.

Тільки на 10 червня 1941-го в Луцькій тюрмі очікували своєї долі з вироком чи без 2117 осіб, переважна більшість яких проходила за політичними статтями. Так що зруйновані німецьким авіанальотом 23 червня двері камер в’язні сприйняли як сигнал до початку свого звільнення – запори інших камер були зламані і почалася масова втеча. Та тільки у дворі їх чекала не довгоочікувана свобода, а гранати і кулемети розстрільної групи під командуванням капітана держбезпеки Розова, конвойного 233-го полку НКВС і наглядачів, що діють на підставі директиви №2445 Меркулова.

Стіни луцького Петропавлівського собору і вся прилегла територія були залиті кров’ю убитих в’язнів. Бійня тривала до останнього живого. У той страшний день 23 червня 1941-го від рук радянських державних катів біля стін храму загинуло близько двох тисяч патріотів української землі, лише небагатьом вдалося втекти через високий паркан з чотирма рядами колючого дроту.

У спішному порядку перед самими сутінками, коли німецькі війська були вже на підступах до міста, енкаведисти ховали свої злочини – тіла були закопані у великій ямі, яка була полита гасом і підпалена, а потім засипана вапном. Так що рідні,навіть, не могли поховати своїх близьких по-християнськи.

Замовчуваний протягом існування рад факт жахливого державного злочину набув широкого розголосу лише зі здобуттям Україною незалежності в 1991-му, що змусило після перехідного періоду замислитися про спорудження на місті трагедії пам’ятного знака.

Проект довірили заслуженому архітекторові України Андрошу Яношовичу Бідзіле, пам’ятник-творіння якого було в кануть пам’ятної дати було відкрито на площі біля собору, де коїлись ті страшні події, в 2004 році, ставши ще одним елементом комплексу пам’яті жертв НКВД в Луцьку.

Архітектура

На вершині одягненого в червоний, як пролита кров безвинних борців за свободу, граніт чотириступінчастого стилобату в сквері біля стін луцького костелу Пера і Павла спочиває усічена двоступенева піраміда чорного мармуру з силуетом християнського храму в середині, увінчана символом українського опору – хреста з тризубом.

На плиті біля підніжжя викарбовано слова, до яких коментарі зайві: «Їх було майже чотири тисячі. Вічна і світла пам’ять патріотів України, розстріляним НКВС під стінами луцької в’язниці 23 червня 1941 року. Ці люди боролися за правду і волю, за те їх скосила ворожа рука…»

Додаткова інформація

Місце розташування: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кафедральна, Петропавлівський сквер.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). По місту вул. Глушець або Ковельської – Данила Галицького до повороту на Кафедральну, на якій біля стін Петропавлівського собору знаходиться пам’ятник жертвам НКВС.

Громадським транспортом до вокзалів Луцька, а потім міським – в стару частину, де на вул. Кафедральній біля стін колишнього єзуїтського колегіуму знаходиться пам’ятний знак жертвам НКВС луцької тюрми.